Роздiл 21. Гiрем

Заїжджий двір знайшовся досить швидко — це була єдина двоповерхова будівля на всій вулиці. Щойно ми в'їхали на просторе подвір'я, як із-під повітки з сіном нам назустріч «виплив» заспаний чорнявий хлопчина років тринадцяти. Отримавши від нас пару мідяків, він увів коней у бік стайні, запевнивши нас, що забезпечить їм королівський догляд.

Увійшовши всередину заїжджого двору, ми потрапили до просторого передпокою з гвинтовими сходами на другий поверх і самотнім столом неподалік від входу. Стіни зали прикрашали картини тутешніх пейзажів. Це легко можна було зрозуміти за невід'ємним елементом, який їх усі об'єднував, — скелястим пасмом, біля якого й розташовувалося поселення.

— Миленько, — зауважила Бетсі, проходячи до центру зали й оглядаючись. — І чистенько.

— І заселяти нас ніхто не поспішає, — додала Руана.

— Поспішає, — пролунав дзвінкий голосок із відчинених прихованих дверцят за столом, — просто в нашому Гіремі гості бувають дуже рідко. Але вам це тільки на користь — зможете обрати собі будь-які номери!

До нас вийшла на вигляд досить молода гномиха, яка на ходу зав'язувала халат ніжно-блакитного кольору. Міцна, кремезна статура, широкі округлі стегна та добре розвинені плечі анітрохи не псували, а лише підкреслювали її жіночність, що для мене було навіть трохи дивно. Волосся пшеничного кольору було заплетене в тугу косу, яка сягала аж до п'ят.

— Вам номери спільні чи окремі? Бажаєте жити парами? Потрібен сніданок чи вечеря? Чи плануєте скористатися послугами нашої пральні? — бадьоро заталалакала гномка, сідаючи за стіл.

Ми спантеличено перезиркалися. Готовий закластися, що Шаграт нервово сковтнув, явно не очікуючи такого напору й такої кількості виваленої на нас інформації.

— Окремі номери для всіх. Зі сніданком. І ми хотіли б віддати речі на прання, — узяла ситуацію у свої руки Бетсі.

— Дуже добре! Скільки днів плануєте в нас пробути?

— Без найменшого уявлення. Може, один, а може, й більше.

— Тоді з вас дванадцять срібних латів за номери й три за сніданок. А прання буде вам маленьким подарунком, — мило всміхнулася нам гномка.

Отримавши плату від Шаграта, вона одразу повела нас на другий поверх обирати номери.

— Речі складіть на підлогу в коридорі, їх заберуть і впорядкують. І так, якщо щось знадобиться, просто подзвоніть у дзвоник на столі, і я одразу ж прийду, — не перестаючи всміхатися, пояснила вона нам. — Ой, закрутилася й забула відрекомендуватися: Дара, господиня цього скромного дому.

— Дуже приємно, Даро, — першим відповів на привітання Свак, зобразивши незграбний напівпоклін. — Ми обов'язково вас покличемо. Якщо що.

— І цей гном ще щось посмів нам казати про невинний хмиз, — стиха шепнула мені на вушко Бетсі, чим добряче мене розважила.

Трохи попокрутившись біля нас, гномка втекла вниз, а ми розбрелися по номерах відпочивати.

Ранок для мене, як і очікувалося, почався ще до світанку. Виконуючи різноманітні вправи, я паралельно розмірковував про те, що, попри всі ці навантаження та ранні підйоми, моє тіло й розум успевають відновитися.

Плече майже загоїлося, залишивши на місці страшних ран рожеваті шрами. Що дивно, воно мене більше не турбувало, хіба що під час особливо сильних навантажень. Безумовно, цей світ подобається мені все більше й більше. У нас, на Землі, мені довелося б накласти не один десяток швів і пройти тривалий курс реабілітації. І все це — без жодних гарантій повного відновлення. А тут що? Десяток секунд «почаклувати», сьорбнути цілющого відвару та нанести мазь.

Повернувшись на заїжджий двір, орк умостився на дерев'яній лаві біля входу в будинок, жестом показуючи мені сісти поруч.

— Заплющ очі, — попросив Шаграт, — так тобі буде легше зосередитися. Постарайся знову «знайти» своє джерело й проведи трохи енергії в руку.

Виконавши прохання наставника, я, звернувши погляд усередину себе, намагався намацати джерело. Як і вчора, я змарнував близько пів години на марні пошуки. Ні, цього разу були невеликі зрушення — іноді мені вдавалося розгледіти кволу зелену іскорку, що проносилася в моєму тілі й згасала, щойно я подумки її торкався.

— Не виходить? — запитав мене Шаграт і, не чекаючи відповіді, торкнувся мого сонячного сплетіння. — А так?

Цього разу я зміг «побачити», як із доторком орк передав мені часточку своєї енергії, безпомилково спрямовуючи її в моє джерело та підсвічуючи його таким чином для мене.

— Тобі треба частіше практикуватися. Роби спроби самостійно торкнутися джерела у вільний час. Медитуй, занурюючись у себе. П'ять хвилин. Хвилину або ж кілька секунд. Що частіше ти практикуватимешся, то швидше зможеш робити це самостійно.

— Дякую, я запам'ятаю й зроблю все необхідне.

— Звісно, зробиш, — забурчав орк. — Думаєш, я дозволю тобі байдикувати? Зараз роби те саме, що й учора, — проведи трохи енергії каналами в руку й назад. Повторюй це постійно, але завжди використовуй різні енергоканали — так ти краще опануєш свою енергетичну складову, своє тонке тіло.

Прозаймавшись ще близько двох годин, я зумів зробити лише п'ять повних обертів крапельок моєї енергії канальцями. Тепер я міг із упевненістю сказати, що викладаюся на повну. Я був виснажений не лише фізично, а й морально.

Омившись у великій бадді з водою, я разом з усіма спустився вниз на сніданок. Дара провела нас до просторої їдальні на першому поверсі, де вже стояв накритий на шістьох стіл.

— Сервіс, однак! — захоплено зауважив я, побачивши серветки на столах і охайний високий стілець для нашого гнома.

— Знаєш, Сваку, у нас схожі стільчики для дітей ставлять. Тільки там ще підніжка є, — уїдливо просвітив я гнома.

— Попатякай мені ще, — буркнув той у відповідь.

— Звісно, попатякаю! А ти думав, я після вчорашнього мовчатиму? Пфф! Погано ти мене ще знаєш.

— Я теж на вас мовчати не збираюся! — підтримала мене Бетсі. — І якщо ви все ж хочете знати, я на вас досі ображена! На всіх!