9

Лаврін все ще вважав Станіслава божевільним, його аргументи аж ніяк його не переконували. А піти на підрив лабораторії вчений аж ніяк не міг. Таким жестом, він підірвав би не робоче місце, а в першу чергу свою душу, в деякому сенсі — свою мету життя. Потрібні були докази, а не пусті балачки. Тож не варто дивуватися тому, що Лаврін не пішов з ним на цей відчайдушний крок.

Натомість Лавріну стало цікаво хто такий Станіслав Бойцун, і ввів це прізвище та ім’я в Google. На перших шпальтах веб-пошуку його не було, але погортавши кілька сторінок він знайшов інформацію про свого нового знайомого. Лаврін виривав очима з тексту найважливіші фрагменти “...Отримав багато нагород у галузі теоретичної фізики, лауреат ще декількох престижних премій... Вчився в Англії, потім трохи викладав теоретичну фізику в ті й ж Англії, нещодавно повернувся в Україну.... ... працює в рідному Харкові, веде активні дослідження...” Це все, що вдалося знайти.

Лаврін подивися в нижній край екрана та побачив, що на годиннику майже перша ночі. Вимкнувши ноутбук та закривши його, протер очі. Він відчув втому на своїх плечах та після вечірніх процедур ліг спати.

Лаврін зазвичай нечасто пам’ятав свої сни (він знав, що сни сняться усім, просто багато хто їх не запам’ятовує). Цієї ночі сновидіння було настільки дивним, що вчений став задумуватися над своїм психічним станом.

На початку сну він знаходився в якійсь темній рідині, наче в безмежному океані ночі, над головою світили зірки. Небо було ясним, жодної хмаринки. Раптом його щось підняло в небо та опустило на Землю, в метрах ста знаходилося щось, підійшовши стало зрозуміло, що це станція для спостереження. Командний пункт звичайнісінький, але сам пристрій був до божевілля великим, діаметр лінзи складав п’ятдесят метрів, принаймні так було написано на папірці, що клеївся біля вічка. Його тягло подивитися увімкнути екран та подивитися, і краще б цього не робив. Він побачив вдалині дещо настільки моторошне, що серце в грудях вмить закалатало набагато частіше, це видовище залишить помітний слід на здоров’ї вченого. Вглибині космосу він побачив велетенських розмірів створіння... Це зовсім не те, що він бачив минулого разу. Щось інше. Істота мала мінливу форму, вона буквально пливла у всесвіті як у рідині, великі та товсті кінцівки шукали свою жертву, численні очі дивилися в різні сторони, серед них вирізнялося одне величезне хижацьке око, яке поверталося дуже повільно і виглядало до нестями моторошно.

Раптом істота обхопила всім своїм тілом якусь зірку і за кілька хвилин з неба зникло одне з мільярдів світил. Таке повторилося разів п’ять, і після кожного банкету воно збільшувалося у розмірах. В один момент вона різко зупинилася і вже за хвилину істота зникла, а на тому місці спостерігався спалах світла такої сили, що мало не вивів з ладу цілу станцію.

Через деякий час телескоп самостійно повернувся, він наче шукав сигнали автоматично. Зображення на моніторі почало оновлюватися і Лаврін спостерігав як з чогось чорного вилізали щупальця. Неймовірний жах охопив вченого. Тварюка вилазила з чорної діри, руйнувала її зсередини, а через деякий час воно повністю показало себе: масивна голова з десятками, якщо не сотнями очей, шкіра кольору нічного неба, тулуб, якого повністю не видно та чотири руки, які з усієї сили щось утримували в руках, потім піднесла це щось до голови, та вмить з’їла. Істота суттєво збільшилася у розмірах.

Воно наче почало танути і перетворилося на купку казна-чого, продовжило мандрувати всесвітом далі.

Лаврін прокинувся в холодному поту. Цей сон він пам’ятатиме довго...

Ці два тижні пролетіли швидко, але нічні жахіття не полишали вченого. В деякий момент йому здавалося, що вони проривалися крізь сон і потрапляли в реальність. Лаврін знову опинився на презентації, і знову сталося як минулого разу.