8

Яскравий спалах змінився абсолютною темрявою, Лаврін був наче в якійсь дивній рідині, по іншому свій стан описати не міг. Опори під ногами не було, проте вчений не падав. Це радше було схоже на левітацію в пустоті, в якій, на диво, він міг дихати.

Темряву змінили зорі. Тепер міг бачити свої руки, навкруги було так багато зірок: яскраві, понурі, білі, іноді червоні та сині. Він відчував, що його почало кудись тягти. Озираючись, побачив щось дивне і водночас дике: попереду нього була велика чорна діра, яка притягала його з неймовірною силою. Велике вогняне коло охоплювало діру, наче намагалося втримати цього неймовірного монстра, це був акреційний диск. Проте не це налякало Лавріна... Навпроти чорної діри щось було, не помітити це важко... Істота величезна за розмірами й, схоже, з неабиякою силою. Космос, очевидно, величезний простір, проте навіть з великої відстані не виднілося нижньої частини тіла цієї істоти. Її не можна порівняти з жодною земною формою життя, воно простягалося на десятки, якщо не сотні мільйонів кілометрів, на око вчений не міг точно назвати розмір істоти. Чимала кількість щупалець, кожна жила своїм життям, смикалася, наче шукала якогось порятунку, звисала вниз, в невідомість космосу. Створіння було схоже на величезний живий летючий острів, що своїм корінням вплелося в космічну матерію. Воно зливалося з космосом, проте не повністю. На думку Лавріна, це божевілля складалося з простору, тому так було на цей простір схоже. Тварина, якщо можна її так назвати, повзла настільки повільно, що на перший погляд вона майже не рухалася.

Вчений не вірив у Бога, не був прихильником релігії, проте зараз він молився за те, щоб все це скоріше скінчилося. Так і сталося, світ через деякий час знову поринув у прохолодну темряву...

Здавалося, він знаходиться у темряві вже вічність, Лаврін не одразу зрозумів, що дивиться прямісінько у стелю. На годиннику друга ночі, а в календарі перше грудня. Лаврін так і не зміг заснути в ту ніч; щоб хоч якось провести ніч і відволіктися від дивацтв, він почав дивитися перший ліпший серіал. Так він просидів до перших променів сонця.

Зібравшись, Лаврін вийшов на роботу. Цілий день він думав лише про те, що бачив вночі, нікому не наважувався про це розказати, навіть Юхиму.

— Доброго ранку! З вами все добре? Щось ви сьогодні похмурий, Лавріне, каву зробити? — життєрадісно промовив Юхим, коли вони зустрілися в лабораторії

— Та ні, все гаразд, всю ніч щось не спалося, а так все гаразд, зроби каву будь ласка.

— Ну ви якщо що до лікаря звертайтесь, чи вихідний візьміть, ви сам не свій.

— Зі мною все добре, — пробурмотів сонний Лаврін з надією, що Юхим піде і зробить каву.

За п’ять хвилин кава була готова. Запах та смак ранкового напою викликало у Лавріна відчуття того, що день пройде якнайкраще. Кава була вже справжнім ритуалом для вчених. Щоранку за горнятком кави вони могли собі дозволити поговорити не тільки про робочі справи.

Робочий день не вирізнявся надзвичайно цікавими подіями і за кропіткою працею пролетів досить швидко. Лаврін зібрав речі, попрощався з Юхимом та вийшов з будівлі лабораторії, периметр якої добре охоронявся. Майже одразу після виходу Лаврін відчув на собі пильний погляд. Він припустив, що це може бути той чоловік, якого вчений бачив минулого разу в залі презентації і ввечері... Першого грудня... в... паралельному всесвіті? Вченому досі не вірилося що це правда. Здавалося, це був один великий сон і от-от чоловік має прокинутися.

— Лавріне, я ж вам казав не створювати машину... , — почувся знайомий голос з-за капюшону.

— То ви були ...?

— Так, впізнали мене?

— Я вас бачив у першому ряді на презентації мого винаходу.

— Саме так

— Але чому ви просто не можете пересіти на інше місце? Або взагалі не приходити туди? — Лаврін розмовляв доволі гучно, і перехожі кидали на нього поодинокі погляди.

— Давайте не привертати уваги, це зайве. Зайдімо в якесь кафе чи інше місце, я вам усе поясню, — промовив чоловік обертаючись.

Вони зайшли до першого закладу та, не зважаючи на те, що скоро буде ніч, замовили каву.

— Отже, розповідайте, — квапив чоловіка Лаврін.

— Я Станіслав Бойцун..., — почав чоловік, — Все життя працюю в галузі теоретичної фізики та частково астрономії. Досліджую питання, що пов’язані з часовими парадоксами. Коли я отримав листа від департаменту із запрошенням на презентацію надзвичайного винаходу, то вирішив поїхати. Відверто кажучи, я до останнього не вірив у цей механізм. Але все ж таки був неприємно здивований, — Станіслав зупинився та сьорбнув гарячої кави, поставив горнятко на стіл та втупив очі у напій, наче намагався там щось прочитати — я приїхав завчасно і сів на перший ряд біля винаходу. Між машиною і мною було 3 або 4 метри... Ви розповідали про принцип роботи а потім взяли предмет і, поклавши його у кабіну, натиснули кнопку... Скажіть чесно, — озвався Бойцун до Лавріна, — ви до презентації проводили деякі експерименти?

— Звичайно проводив, всі були успішні. Предмет зміг переміститися в часі на кількадесят секунд!

— З того часу я живу як білка у часовому колесі. Все повторюється кожні 2 тижні. Я пройшов вже близько 7 таких циклів.

— Це божевілля. Таке неможливо. Чому тоді ви не можете просто втікти кудись?