7

Настав день презентації. Лаврін відчував деяку тривогу під час виступу, і все ж таки, зала була наповнена. Люди здивовано дивилися на величезну кабіну в кутку приміщення. Через деякий проміжок часу в залі запанував шепіт, до початку презентації лишилося кілька хвилин.

Учений вийшов та оглянув залу, майже усі вони науковці, або просто прихильники науки. Аудиторія, майже повністю набита людьми, захоплювала Лавріна, він відчував цю енергію виступу і вже хотів почати. Але раптом побачив одну деталь, точніше, одну людину, яка сиділа в першому ряді. Це був той чоловік, якого вчений зустрів майже два тижні тому, першого грудня.

Чому він тут? Чому він не може просто вийти, якщо вважає, що мій винахід вибухне? — думав Лаврін і в його голову почалися закрадатися страшні думки.

Чоловік подивився в очі вченого так, наче казав йому, що вони все ж таки скоро знову зістрінуться...

— Добрий день, шановні колеги! Сьогодні я хочу продемонструвати Вам винахід, який створювався протягом восьми з гаком років, у цей проект було вкладено чимало грошей, сил та врешті-решт часу. Експериментально було доведено, що перемістити предмет у часі більш ніж можливо! Із розвитком цієї технології, у майбутньому будуть можливі подорожі не тільки у минуле, а й у майбутнє; хтозна, можливо цю машину буде модифіковано і створено машину із переміщення у просторі. Хоча б між двома ідентичними “станціями”. Отож, машина працює завдяки ультрачастотним електромагнітним хвилям Коцюба. Такі хвилі виявлено зовсім нещодавно, проте їх фізичні властивості просто неймовірні! Вони зовсім не схожі на інші. Хвилі Коцюба здатні викривляти час і переносити предмети у минуле. Спочатку це були лише атоми водню, пізніше проводилися експерименти з переміщенням у часі більш важких атомів таких як Купрум, Ферум, Уран та інші. Експерименти проходили вдало і з часом вдалося перемістити багатоатомний предмет в минуле на десять хвилин. Це відкриття змінить нашу історію! Зараз я продемонструю роботу цієї машини.

Вчений відійшов і взяв м’якого іграшкового ведмедика. Багато людей дивилися із захватом, проте цього запалу аж ніяк не поділяв чоловік в першому ряді. В його очах був лише тихий сум та деяка розчарованість, здавалося, чоловік знав кожне наступне слово Лавріна і навіть бровою не ворухнув коли вчений з м’яким ведмедиком підійшов до машини. Він справді знав що станеться далі, і така доля його не тішила.

Лавріна переслідувало відчуття дежавю, він наче заздалегідь інтуїтивно знав який рух буде наступним, дежавю було настільки сильним, що вчений втратив контроль над своїми діями. Його тіло виконувало все за нього, жодного свідомого руху, тіло працювало автономно. Через нездатність керувати своїм тілом його охопила невимовна паніка. Поставивши ведмедика в кабінку, учений натиснув на кнопку.