5

Земля. Рідна Земля. У променях вечірніх вогнів танцював сніг, лягав шар за шаром додолу, утворюючи прегарну зимову картину. Хуртовина робила свою роботу добре, сніжинки й не думали зупиняти свій шалений танок. Місяць зник, його вже не знайти за хмарами чудними.

Лаврін прокинувся у своєму ліжку. Невже все це був просто безглуздий сон, який нафантазував втомлений від надмірної роботи мозок. В кімнаті було прохолодно, тож вставати не дуже хотілося. Але прийшлося, бо була середа. Вчений взяв телефон та розблокував його. На календарі стояло перше грудня.

Але ж я чітко пам’ятаю, в день презентації було десяте грудня, — розмірковував Лаврін, — як це можна пояснити? Лише сон? Якщо так, то він був дуже реалістичний, окрім деяких деталей; звісно, у реальності я не міг би й хвилини протриматися у відкритому космосі, не говорячи вже про потрапляння у чорну діру. Запрацювався, ой запрацювався, треба взяти вихідний. Все одно моя машина майже закінчена. Можу дозволити собі відпочити.

Після ранкових процедур та сніданку подзвонив телефон. Невідомий номер.

— Слухаю

— Доброго ранку, Лавріне. Вам терміново потрібно бути на роботі. Всі деталі згодом, — голос чоловіка був спокійним і рівним, але при цьому суворим.

— Перепрошую, а хто це?

Слухавку поклали до того моменту, як Лаврін встиг щось відповісти.

За кількадесят хвилин він вже був на роботі, але нікого, окрім Юхима, там не побачив.

— Юхиме, часом ніхто не заходив?

— Ні, а мав би?

— Та ні, забудь.

Коли Лаврін продовжив роботу над проектом, то зрозумів, що машина ще не готова, але він точно пам’ятав як додавав останні деталі, запускав, проводив декілька дослідів та перевіряв винахід.

Цілий день йшов сніг, і весь цей час Лавріна не лишало в спокої одне питання: чи можливий такий реалістичний сон?

Дивовижно, спиш 8 годин, а сниться проміжок життя в кілька тижнів. Ще й який сон! Потрапив у чорну діру й на цьому все завершилося, і знову побачив світло через непроглядну пітьму — розмірковував він. Так пройшов той холодний день за роботою, а в перервах в компанії гарячого чаю.

Вже пізно ввечері вчений повертався додому. Вулиці осяяні лише ліхтарями. За ним йшов дивний чоловік, закритий високим комірцем куртки та шапкою, час від часу було видно як визирають жваві очі. Той не був випадковим перехожим, Лаврін запідозрив це після того, як кілька разів повернув праворуч і обійшов квартал навколо, а чоловік все ще йшов за ним, тримав деяку дистанцію, проте не відводив погляд.

— Лаврін? — спитав незнайомець

— Нащо ви за мною ходите вже біс знає скільки? — трохи знервовано відповів учений

— Це не важливо, я маю вам дещо показати, — сказав чоловік та дістав з кишені телефон. — ваша машина, вона дуже небезпечна, ви маєте припинити її створення.

— Ви ж розумієте, що я не можу просто так без пояснень зупинити проект, не я його починав. Прогресування в цій новій для науки технології залежить не тільки від мене. Багато людей працюють над цим в різних країнах світу

— Не заговорюй мені зуби, тварюко, — промовив напружено чоловік, наче ледве стримував себе, щоб не вдарити свого співрозмовника, — чи ти бачив це? Гадаю, що ні. — на телефоні була увімкнена галерея, незнайомець відкрив якесь відео, на ньому була презентація цієї машини.

Ну зовсім як у тому сні!! — саме ця думка миттєво з’явилася у голові, але вчений не дозволив здивуванню вилізти на обличчя.

Відео тривало близько хвилини і різко обірвалося після якогось шуму. На сцені був... сам Лаврін.

— Як ви на це відреагуєте, учьоний?

— Це якась нісенітниця, — здавалося, він намагався переконати себе в цьому, а не чоловіка. — Такого не може бути.

— Тоді звідки по вашому це відео? А я вам скажу! ЩЕ Й ЯК СКАЖУ! Ваша машина викликала великий вибух, він стався в день презентації. Кажуть, все що було поряд із машиною в момент запуску — щезло, а що не зникло — сильно обгоріло та поплавилося. Загинули десятки людей! Тринадцяте грудня. Ви хіба не пам’ятаєте?

— Не пригадую, — сказав вчений, хоча чудово пам’ятав події того дня, він намагався не збожеволіти від величезної кількості думок, що лізли до голови. — Це ж сталося кілька днів тому?

Тиша.

— Це станеться через тиждень.

— Яким чином ви можете стверджувати, що це не брехня?

— Відеозапис, датований сьомим грудня цього року. Сьогодні перше грудня.

— І це все? Ви могли його підробити.

— Хіба ви не второпаєте, що будуєте те, чого самі до кінця зрозуміти не можете? Принцип роботи тієї машини тощо, ви заб’єте цвях собі в труну і ще кількадесят людей з собою потягнете. Мені байдуже вірите ви чи ні, головне не треба доробляти машину, а якщо все ж таки наважитесь... ми з вами ще зустрінемося... в цей же час, цього ж року, після презентації вашої машини...

Чоловік зник у темряві і зимовій хуртовині.