Розділ 10

— Ти серйозно прокинувся о сьомій у вихідний?

Аліна стояла в дверях кухні, сонна, в його футболці, з розпатланим волоссям.

Марк саме варив каву.

— Я завжди так прокидаюсь.

— Це ненормально.

— Це дисципліна.

Вона фиркнула.

— Це тривожність.

Він тихо засміявся.

І вона знову завмерла на секунду.

Бо досі не звикла до цього.

До Марка, який сміється.

— У мене є план, — сказав він, ставлячи перед нею чашку.

— Мені вже страшно.

— Просто прогулянка.

— Просто?

— Майже.

Вона підозріло звузила очі.

— Що означає “майже”?

— Побачиш.

За годину вони вже були за містом.

Невелике озеро.

Тиша.

Сосни навколо.

І повна відсутність людей.

— Звідки ти знайшов це місце? — тихо спитала Аліна.

— Приїжджав сюди раніше.

— Коли хотів побути сам?

Він подивився на воду.

— Так.

Пауза.

— А зараз привіз сюди тебе.

Серце стислося.

Вона мовчки підійшла ближче.

І взяла його за руку.

— Ти мало відпочиваєш, — сказала вона через деякий час.

— Ти теж.

— Але я не вдаю, що все контролюю.

Він ледь усміхнувся.

— Це камінь у мій бік?

— Можливо.

Він подивився на неї.

— Я не звик, що поруч хтось є.

— А зараз?

Пауза.

— Зараз звикаю до того, що мені це потрібно.

Тиша стала теплою.

Домашньою.

І Аліна раптом зрозуміла:

найбільше щастя — ось так сидіти поруч із ним і мовчати.

Повернулися вони вже ввечері.

Втомлені.

Спокійні.

І майже щасливі.

Майже — бо життя не вміло залишати їх надовго в спокої.

*****

— Вона знову прийшла.

Аліна підняла голову від креслень.

— Хто?

Секретарка усміхнулась занадто загадково.

— Та брюнетка.

Марта.

Партнерка одного з клієнтів.

Надто красива.

Надто впевнена.

І надто явно зацікавлена в Марку.

— Вона чекає у нього.

Аліна спокійно кивнула.

— Добре.

Але всередині щось неприємно стиснулося.

Через двадцять хвилин вона все ще не могла зосередитись.

Це дратувало найбільше.

— Це смішно, — пробурмотіла вона сама собі.

— Що саме?

Голос Марка позаду змусив її здригнутися.

— Нічого.

Він сів на край столу.

І одразу помітив її вираз обличчя.

— Ти зла.

— Ні.

— Брешеш.

Вона відклала олівець.

— Твоя гостя дуже… наполеглива.

Пауза.

І раптом Марк усміхнувся.

По-справжньому.

— Ти ревнуєш?

— Ні.

— Аліна.

— Трохи.

Він тихо засміявся.

— Це зараз було дуже мило.

— Не дратуй мене.

Він нахилився ближче.

— Мені ніхто не потрібен, крім тебе.

Серце одразу здало позиції.

— Ти спеціально це кажеш?

— Ні.

Пауза.

— Я просто не хочу, щоб ти сумнівалася.

Вона подивилася йому в очі.

І раптом зрозуміла, що він говорить абсолютно серйозно.