Розділ 9

Розділ 9. Просто разом

Минув місяць. Без скандалів. Без різких слів. Без “меж”. І це було… незвично. Місяць, як вони почали зустрічатися

— Ти знову працюєш допізна.-голос Марка пролунав тихо з дверей.

Аліна навіть не здригнулася. Вже звикла.

— Я закінчую, — сказала вона, не відриваючись від екрану.

— Ти це казала годину тому.- сказав він підходячи до неї.

Вона усміхнулася.

— Я послідовна.- сказала вона.

 Марк поклав руки на спинку її стільця.

— Ходімо.- сказав чоловік

— Куди?- поцікавилася дівчина.

— Додому.- сказав він.

— Мені ще…- почала вона, але він обережно закрив її ноутбук.

Вона підняла на нього очі.

— Це тиск?- спитала з посмішкою Аліна

— Це турбота.- сказав Марк.

Вона підняла брову.

— Ого.

— Я хочу провести з тобою вечір.- сказав чоловік.

— Добре, — тихо сказала вона.

Їхня “зустріч” не була ідеальною. Вони не пішли в дорогий ресторан. Не планували нічого особливого. Просто купили їжу по дорозі. І опинилися в нього вдома.

— Ти серйозно не вмієш готувати? — спитала Аліна, дивлячись на кухню.

— Я вмію замовляти.- сказав Марк

— Це не рахується.- сказала всміхаючись Аліна.

— Я не бачу проблеми.- сказав Марк.

Вона засміялася. Вони готували разом. Точніше — вона готувала, а він заважав.

— Ти зараз спеціально це робиш? — запитала вона, коли він втретє “випадково” торкнувся її руки.

— Що саме?- поцікавився Марк, хитро всміхаючись.

— Відволікаєш мене.- сказала Аліна, всміхаючись у відповідь.

Він нахилився ближче.

— Працює?- поцікавився він.

Вона ледь усміхнулася.

— Трохи.- сказала дизайнерка.

— Добре.- сказав її бос.

І цього разу він не зупинився. Поцілунок був короткий. Теплий. Ніби частина звичайного вечора. І саме це робило його особливим. Потім — диван. Фільм, який ніхто не дивився. І тиша, яка не потребувала слів. Аліна сиділа поруч, притулившись до нього. І вперше за довгий час не думала ні про роботу, ні про минуле.

— Ти змінився, — тихо сказала вона.

Він подивився на неї.

— Це ти мене змінила. Просто прийшовши до мене працювати, відстоюючи свою думку. Ти мене цим захопила в свій полон.- сказав він, обнімаючи її.

— Не перебільшуй.- сказала Аліна.

— Я не перебільшую.  Ти мій промінчик у похмурий день. Мені дуже добре з тобою.- сказав керівник

Вона нічого не сказала. Просто поклала голову йому на плече. І він обійняв її. Без сумнівів. Без вагань.

— Марк?- спитала дівчина.

— Мм?

—Це не сон?- поцікавилася Аліна.

Він тихо засміявся та поцілував дівчину.

*****

Ранок прийшов тихо. Без будильників. Без поспіху. Аліна прокинулася від світла, що пробивалося крізь штори. І від відчуття. Тепла. Вона не одразу зрозуміла чому. Потім відчула — його рука лежала на її талії. Марк спав поруч. І виглядав… спокійно. Наче весь його контроль, жорсткість і холод залишилися десь за дверима. Вона ледь усміхнулася. І ще кілька секунд просто лежала, не рухаючись. Щоб не зіпсувати цей момент.

— Ти дивишся на мене?- спитав Марк, відкриваючи очі.

Його голос був хрипкий від сну.

Вона здригнулася.

— Ні, тобі здалося.- сказала вона червоніючи.

Він повільно розплющив очі. І подивився на неї так, ніби вона була єдиним, що зараз має значення.

— Добрий ранок.- сказала дівчина.

— Добрий ранок.- привіталася дівчина.

— Це вже стає звичкою, — сказав він тихо.

— Що саме?- поцікавилася дівчина.

— Прокидатися поруч із тобою.- сказав їй чоловік.

Серце ледь стиснулося.

— І як тобі?- спитала дівчина.

Він трохи ближче притягнув її до себе.

— Я ще тестую.- сказав він.

Вона підняла брову.

— І результати?- поцікавилася дівчина.

Він ледь усміхнувся.

— Поки що не хочу зупинятись.- сказав він.

На кухні було тихо. Аліна стояла біля плити. Марк сидів за столом, спостерігаючи.

— Ти знову дивишся сказала Аліна.