Розділ 7

Офіс спорожнів швидше, ніж зазвичай. Аліна залишилася. Робота — найкращий спосіб не думати. Вона сиділа за столом, але вже десять хвилин дивилася в один і той самий ескіз. Лінії розпливалися. Очі пекли.

— Чудово… — прошепотіла вона. — Просто чудово.-Вона різко провела рукою по обличчю.

Сльози. Серйозно? Зараз? Двері тихо відчинилися.

— Ви ще тут?- спитав бос.

Вона здригнулася.

— Працюю, — швидко сказала вона, не піднімаючи очей.

— Бачу.- сказав він, проходячи в кабінет.

— Вам щось потрібно? — різкіше, ніж хотіла.

Кроки. Він підійшов ближче.

— Подивіться на мене.- попросив він.

— Не хочу.- сказала Аліна, опускаючи голову.

Пауза.

— Аліно, - попросив Марк, підходячи ближче.

Вона підняла очі. І одразу пожалкувала. Бо він дивився… надто уважно.

— Ви плакали.- сказав він тихим голосом.

— Щось в око потрапило.- збрехала дівчина.

Він зробив крок ближче.

—Можна я гляну, спитав він, беручи  Алінине обличчя в свої долоні.

— Я вже витягла, це була вія.- збрехала вона.

Тиша.

— Цей чоловік змусив вас плакати, — тихо сказав Марк.

— Це минуле! — різко відповіла вона.

— Минуле не приходить в офіс і не чіпає за руку!- скрикнув він.

Вона завмерла.

— Я впораюсь!- сказала дизайнерка.

— Вимикайте ноутбук і йдіть додому. Вам потрібно відпочити.- сказав він наказовим тоном.

— Я не втомилась. Ще маю дещо доробити.- заперечила дівчина.

Марк натомість сам вимкнув ноутбук і подавши речі дівчини, взяв за руку і закрив її кабінет. Вона дивилася на його руку. Він відпкстив її руку, лише тоді, коли  вони вийшли з офісу.

-Сідайте, я вас відвезу.- сказав їй бос.

-Марку Вікторовичу, дякую, але я на таксі.- сказала дівчина, дістаючи телефон.

-Я гадаю за понаднормове навантаження, я все-таки можу підвести вас додому.- сказав Марк, відчиняючи перед нею двері свого авто.

-Я не…- намагалась заперечити Аліна.

-Будь ласка Аліно Андріївно, сідайте вже.- сказав він втрачаючи контроль.

Дівчина сіла в авто і відразу відчула приємний запах парфумів боса та запах шкіряного салону. В салоні грала спокійна музика. Тому не дивно, що через 5 хвилин очі в Аліни почали закриватися. Відкрила вона їх, коли хтось намагався я погладити по щоці.

-Ой.- сказала вона, зустрічаючись поглядом з гарними, блакитними очима боса.

-Ми на місці. Ви так солодко заснули, ледве вас розбудив.- сказав бос, знаходячись небезпечно близько.

-Просто сьогодні був важкий день.- сказала дівчина.

-Сподіваюсь, він вже закінчився.- сказав Марк, все ще її розглядаючи.

-Відпочиньте гарно на вихідних. З понеділка у нас багато справ.- сказав Марк, нарешті сідаючи зручно на водійському кріслі.

-Спокійних вам вихідних, Марку Вікторовичу.- сказала дівчина, виходячи з машини.

-І вам Аліно Андріївно.- сказав бос їй вслід.

Дівчина зайшла в підїзд, і тільки тоді  поїхав її начальник.

****

— Нам потрібно поговорити.- голос Марка був холодний, коли він зайшов до неї в понеділок.

— Що сталося?- спитала дівчина, відчуваючи неприємне передчуття.

Він поклав папери на стіл.

— Контракт із “Aster Group”.- сказав він.

Вона нахмурилась.

— І що?- спитала дівчина.

— Його відкликали.- сказав бос.

— Що?!- шоковано сказала дівчина.

— І знаєш, хто тепер веде цей проєкт?- спитав Марк.

Пауза.

— Олег.

Серце впало кудись униз. Він дивився прямо на неї.

— Він подав скаргу. На тебе.- сказав директор.

— Що?..- вигукнула дівчина, піднімаючись з крісла.

— Плагіат.- сказав начальник і ніби стріла потрапила в серце.

Тиша. Глуха.

— Це брехня.- сказала дизайнерка.

— Я знаю.- сказав Марк, не зводячи з неї погляду.— Але довести це потрібно.- сказав він.

Її руки затремтіли.

— Він це робить через мене…- сказала дівчина.

— Через тебе, — жорстко сказав Марк. — І тепер під ударом  моя компанія.- сказав Марк.

Це вдарило. Сильно.