Розділ 4,5,6

Розділ 4. Перша битва

Ранок почався погано. Дуже погано. Аліна зрозуміла це ще тоді, коли пролила каву на білу блузку, яку спеціально обрала «для серйозного враження».

— Ідеально… — буркнула вона, намагаючись висушити тканину феном.

Сьогодні була презентація. Її перша нарада. Її перший шанс довести, що вона не помилка.І його перший шанс довести протилежне.Вона це відчувала. У коридорах офісу всі вже знали: нова дизайнерка працює на випробувальному терміні у самого Данилюка. А це означало лише одне — за нею спостерігають. Коли вона зайшла до переговорної, розмови стихли. Довгий стіл. Скляні стіни. Кілька чоловіків у дорогих костюмах. Дві жінки з планшетами. І асистент Марка, який переглядав документи.

— Добрий ранок, — сказала вона впевнено, хоча всередині все стискалося.

У відповідь — ввічливі кивки. Хтось усміхнувся. Хтось оцінив поглядом. Хтось явно сумнівався. Проєктор уже був увімкнений. Її презентація чекала. Вона глибоко вдихнула. «Ти зможеш». Двері відчинилися. І повітря ніби стало холоднішим. Марк зайшов без поспіху. Темний костюм. Зібраний погляд. Він навіть не подивився на неї одразу — лише привітався з партнерами.

— Почнемо, — коротко сказав він, сідаючи на чолі столу.

І лише тоді його очі зупинилися на Аліні. Спокійні. Непроникні.

— Пані Ковальчук, у вас десять хвилин.- сказав бос.

Десять. Вона витратила всю ніч. А він дав десять хвилин.

— Добре, — відповіла вона.

Руки трохи тремтіли, коли клацнула пультом. На екрані з’явився ресторан. Світлий. Живий. Теплий.

— Концепція простору базується на відчутті відкритості та комфорту, — почала вона.

Спочатку голос звучав тихіше, ніж хотілося. Але через кілька хвилин страх відступив. Вона говорила про світло. Про рух гостей. Про запахи кухні. Про те, як людина заходить у приміщення і відчуває себе бажаною. Вона бачила цей простір. І змусила інших теж його побачити.

Один із партнерів навіть нахилився вперед.

— Цікаво…- сказав він.

Ще кілька людей кивнули. Аліна відчула, як усередині з’являється тепло. Виходить. Вона справляється.

— …таким чином персонал отримує швидший доступ до кухні без перетину потоків гостей, — завершила вона.

Тиша. Секунда. Друга. І тоді Марк відклав ручку.

— Питання є?- спитав він у присутніх.

Його голос був рівний. Небезпечний.

— Ви змінили затверджене технічне зонування.- помітив він.

Серце впало кудись униз.

— Так. Попереднє рішення створювало затори для персоналу.- сказала вона.

— Вас просили виконувати завдання, а не експериментувати.- сказав бос.

У кімнаті стало незручно тихо. Вона відчула десятки поглядів.

— Я покращила функціональність.- сказала дівчина.

— На вашу думку.- сказав бос.

Він навіть не підвищував голос. І саме це дратувало найбільше.

— Я дизайнер. Це моя робота- сказала дизайнерка.

Повільно підійшов до екрана.

— А якщо клієнт не захоче ризикувати?- сказав з викликом він.

— Це не ризик.- заперечила дівчина.

— Ви працюєте тут другий день.- сказав він.

Кілька людей ніяково переглянулися. Щоки Алiни спалахнули. Він робив це спеціально. Перевіряв. Перед усіма.

— Я готова аргументувати кожне рішення, — сказала вона твердо.

Він повернувся. Погляд став гострішим.

— Тоді поясніть, чому ми маємо довірити мільйонний проєкт людині зі скандальною репутацією?- спитав він, дивлячись на неї.

У грудях ніби щось обірвалося. Ось воно. Удар. Вона відчула, як пальці стискаються. Було боляче. Дуже. Але відступати — означало програти.

— Бо моя особиста історія не має нічого спільного з моєю роботою, — сказала вона тихо.

І зробила крок вперед.

— І тому що цей ресторан буде затишним. Сюди приходитимуть, а потім повертатимуться ще.- сказала вона.

Він ледь підняв брову.

— Смілива заява.- сказав бос.

— Люди повертаються туди, де їм добре. Я створюю саме такі місця.- сказала дівчина.

Тиша стала іншою. Зацікавленою. Один із партнерів усміхнувся.

— Мені подобається.- сказав він.

Інший кивнув.

— Світло — дуже вдале рішення.- сказав інший.

Марк мовчав. Дивився на неї довго. Надто довго.

А потім сказав:

— Гарна робота.

Аліна ледве стримувала емоції. Злість. Образу. Полегшення. Вона швидко збирала ноутбук, коли двері зачинилися. В кімнаті залишилися лише вони.