Розділ 1,2,3.

Розділ 1. Помилка

Аліна ненавиділа ранки, які починалися з поганих новин. Телефон задзвонив ще до будильника. Вона наосліп потягнулася до тумбочки, ледь не скинувши чашку з учорашньою кавою.

— Якщо це знову реклама кредитів… — пробурмотіла вона сонно.

Екран засвітився. Електронний лист. Від незнайомої компанії. Вона сіла на ліжку, розплющивши очі.

«Вітаємо. Ваша кандидатура схвалена. Просимо прибути сьогодні о 9:00 для підписання контракту…»

Аліна перечитала текст тричі.  Серце в грудях раптом забилося швидше.

— Ні… серйозно?..

Вона ще вчора майже змирилася з тим, що доведеться продавати ноутбук, щоб заплатити за оренду. Після того як її колишній партнер і за сумісництвом хлопець привласнив спільний проєкт, клієнти зникли один за одним. Репутація — річ тендітна. І тепер… Робота. Великій будівельно-дизайнерській компанії потрібен дизайнер.

— Добре, життя, — видихнула вона. — Я зрозуміла. Це або шанс… або остаточне приниження.

Через сорок хвилин вона вже вибігала з квартири, на ходу застібаючи пальто.

Дощ падав густою сірою стіною. Автобус поїхав просто перед носом. Таксі скасувало замовлення. Каблук застряг у решітці біля переходу.

— Ідеально! — нервово засміялася вона.

Коли вона нарешті влетіла до бізнес-центру, годинник показував 8:57.

— Встигла… майже…

Двері ліфта зачинялися.

— Зачекайте!

Вона прослизнула всередину в останню секунду. І врізалася в когось настільки сильно, що папка з ескізами вислизнула з рук. Аркуші розлетілися підлогою.

— О ні…

Високі чорні туфлі зупинилися просто біля її малюнків. Чоловік навіть не нахилився.

— Ви завжди заходите так… ефектно? — прозвучав холодний голос.

Аліна підняла голову. Темне пальто, ідеально зав’язана краватка, різкі риси обличчя. І погляд. Ніби вона щойно зіпсувала йому день.

— А ви завжди стоїте посеред ліфта? — огризнулася вона, збираючи папери.

Він трохи нахилив голову.

— Сміливо.

— Просто чесно.- сказала вона.

Ліфт рушив. Тиша стала незручною. Вона відчула його погляд.

— Якщо ви вже дивитесь, могли б і допомогти, — буркнула вона.

— Ви впораєтесь.- запевнив він.

— Дякую за віру.- сказала вона.

Коли двері відчинилися на двадцятому поверсі, він вийшов першим. Навіть не озирнувся.

— Пихатий індик, — прошепотіла вона й пішла за адміністратором у приймальню.

— Пані Ковальчук? — усміхнулася секретарка. — Вас уже чекають.

Серце раптом занило. Великий кабінет. Панорамні вікна. Стіл із темного дерева. І чоловік, який стояв біля вікна спиною до дверей. Він повернувся. Аліна завмерла.

— Ви?.. — вирвалося саме собою.

Темні очі дивилися абсолютно спокійно. Той самий чоловік із ліфта. Його губи ледь смикнулися.

— Заходьте, пані дизайнер.-сказав він.

Вона зрозуміла одне. Це буде найгірша робота в її житті. І вона ще не знала, наскільки.

Розділ 2. Умови

Аліна ще кілька секунд просто стояла біля дверей. Той самий чоловік із ліфта. Директор. Звісно. Інакше й бути не могло.

— Ви запізнилися на дві хвилини, — спокійно сказав він, повертаючись до столу.

— Через дощ…- намагалась сказати вона

— Причини мене не цікавлять.- сказав сухо він.

Вона стиснула зуби.

— Ви навіть не знаєте, хто я.- сказала захищаючись.

Його погляд ковзнув по ній зверху вниз.

— Знаю достатньо. Ви дизайнер, якого мені дуже активно рекомендували… і водночас дуже активно відмовляли брати.- сказав, як відрізав.

Неприємний холод пробіг по спині. Отже, чутки дійшли й сюди.

— Якщо це проблема, — рівно сказала вона, — можете одразу відмовити.

Він не відповів. Відкрив папку перед собою. Її портфоліо. Сторінки перегорталися повільно. Надто повільно.