Розділ 1

Микита прийшов на перше заняття бачати з найкращими намірами — спробувати щось нове, розслабитися, познайомитися з людьми. Але, вийшовши після годинного уроку, він був повністю розчарований. Не тому, що танець йому не сподобався — ні, це було цікаво. Але він відчував себе абсолютно незграбно серед всіх тих людей, які вже добре танцювали. Тож він вирішив, що на цьому й закінчить. Тільки один момент не давав йому спокою.

Вона. Дівчина в чорній сукні та чорних кедах. Вона танцювала так легко, як ніби бачата — це її стихія. Микита не міг забути її рухи, навіть її стиль: елегантність і водночас легкість. Вона була приваблива, але не тільки зовнішньо — у її рухах було щось більше. І хоча він не наважився навіть підійти, він продовжував думати про неї. Її обличчя, її посмішка.

Через два тижні, прокинувшись вранці і згадавши про її образ, Микита відчув, що не може просто так залишити все на півдорозі. Він вирішив повернутися на заняття. Цього разу він прийшов впевнений, що хоча б побачить її знову. "Можливо вдасця познайомитися з нею" - міркував Микита записуючись в інстаграм на заняття.

Наступного дня він знову опинився в студії. Атмосфера була знайома, але сьогодні він відчував себе інакше — впевненішим, з якоюсь внутрішньою рішучістю. Микита навіть не помітив, як опинився на паркеті, готовий до нового уроку. Кожен крок йому здавався значущим, і хоча його думки про неї були присутні, він намагався зосередитися на танці.

Тренер, після розминки і демонстрації рухів, оголосив, що тепер спробують танец в парах. І сталося так, що він вирішив поставити Микиту і Олександру в пару. Серце Микити трохи стиснулося, а всередині з'явилася хвиля хвилювання, яку він не міг приховати. В його голові почали крутитися думки, але, зібравшись, він глибоко вдихнув і посміхнувся. Це був шанс, якого він не міг упустити.

— Привіт — посміхнулася Олександра, коли їх поставили разом. Її тон був спокійним, але Микита помітив, як її очі стали уважнішими, як вона уважно спостерігала за його рухами.

— Привіт — відповів він, намагаючись виглядати більш впевненим, ніж відчував себе насправді.

Вони почали танцювати, і Микита, хоч і був злегка нерішучим, намагався не думати про те, як виглядає, і просто слідувати за її рухами. Вони танцювали базові кроки - бейсік і квадрат. Олександра не була дратівлива чи занадто вимоглива, а навпаки — спокійна і терпляча. Дівчина дбайливо підказувала йому, як краще тримати ритм.

Після заняття вони разом пішли до метро.

– Я думала, ти не повернешся, – сказала Олександра, кидаючи погляд через плече.

– Я теж думав, що це був один раз... Але передумав – зізнався Микита, почуваючись трохи ніяково.

– Правда? Це мило, – посміхнулася Олександра, але в її голосі звучала й невелика невпевненість. – Ну, ти не такий вже й поганий. З наступного разу буде краще.

Вони йшли мовчки кілька хвилин. Микита намагався знайти правильні слова, але весь час думав про те, як намагався не виглядати дурнем. Це не було легко, особливо з дівчиною, яка вміла так легко рухатися, так природно танцювати. 

— То ти вже давно займаєшся бачатою? — запитав він. Він не придумав що ще б сказати, щоб прожовжити розмову.

Олександра трохи посміхнулася, а потім відповіла:

— Так, вже кілька місяців. Але я танцюю давно, різні стилі. Просто бачата — це щось особливе.

— Зрозуміло, — відповів Микита. — Я лише починаю. Важко, але цікаво.

— Не переживай, з часом стане легше. Спочатку завжди так. Але ти виглядаєш, ніби добре справляєшся. - дівчина вирішила підбадьорити юного бачатеро. 

— Дякую. Сподіваюся, наступного разу буде ще краще.

— До речі, я не буду на наступному занятті, — сказала Олександра раптом, її голос став трохи серйознішим. — Мені доведеться поїхати на місяць в відрядження.

Микита відчув легкий неспокій.

— О, це на довго... Чи далеко їдеш?

— Та до Львова. Маю по роботі відвідати тренінг.

Микита кивнув, намагаючись не виглядати занадто засмученим.

— Ну, сподіваюся, тобі все вдасться. А потім ще більше класних уроків, — сказав він, намагаючись виглядати оптимістично.

— Спасибі, Микито. Удачі тобі на наступних заняттях. І не хвилюйся, це все лише початок!

Вони досягли станції метро, і Микита знову посміхнувся.

— До зустрічі, — сказав він.

— До зустрічі, — відповіла вона, махнувши рукою, перш ніж зникнути в підземці.