13. Перший робочий день

        - Привіт. Мені сказали прийти в студію звукозапису. Я запізнилася? Всі вже розійшлися?

       - Привіт... Ти прийшла вчасно. Інші підтягнуться згодом.

            Айрін зайшла в приміщення студії і побачила там одного Му Лана. Спочатку вона розгубилася і тривожно глянула на годинник, проте від хвилювання забула,  що він показує не той час, який їй потрібен.

       Власна забудькуватість змусила бідолашну дівчину зашарітися. Вона не хотіла показатися в очах чоловіка повним телепком.

       - Зараз половина дев’ятої. Хлопці будуть на дев’яту годину.

       - Ти тут ночуєш? – дівчина обвела приміщення і помітила ознаки спальних речей. Флісова ковдра лежала зім'ятою на краю шкіряного дивану. Поверх неї лежала дорожня подушка.

      - Коли багато роботи... приходиться зоставатися в студії. Пробач за безлад. Я зараз все приберу. – чоловік засоромився та швидко взявся прибирати речі.

         - Ні, все гаразд... Ти один так залишаєшся?

        - Буває по-різному. В основному, залишаються ті, що пишуть музику та пісні.

       - Тобто ти, Да Сон та Кім Юн.

        - Як ти здогадалася?

       - Мені скинули інформацію про вас... До речі,  ми з тобою так і не познайомилися. Я Айрін. Прошу направляти мене в роботі. – дівчина знову вдалася до місцевих манер. І хоч їй було не властиво випрошувати ласки, вона знала що корейцям це подобається.

         - Я - Му Лан. – він протягнув руку для привітання, бо дещо знав про європейський етикет. Тим паче,  дівчина проявила до нього повагу за його традиціями. Він хотів зробити теж саме, тільки за її традиціями.

        Коли їх руки об’єдналися, між ними почала відчуватися скутість. Їм було ніяково, але ніхто не наважувався розірвати це рукостискання.

          - Ти щось їв?

      -  Ааа... оу,  ні. А ти? – слова дівчини застали його зненацька і він випустив її руку з своєї руки.

       - В мене не вистачило часу на приготування. Я поїм ввечері.

         - Я зараз зателефоную До Хі. Він візьме щось для тебе.

        - О, ні. Не варто. Я все рівно не наважуся щось з'їсти з вашої кухні.

       - Ти надто упереджена до нашої їжі. Ти не зможеш бути голодною цілий день. Тим паче, ми можемо закінчити вночі. В тебе не вистачить часу на приготування. – говорячи це, Му Лан писав Да Сону повідомлення.

        - Я щось вигадаю. Не потрібно...

       -  Я вже написав.  – чоловік помахав телефоном перед її очима.  – Ми по снідаємо разом. Да Сон візьме тобі пасту з свининою.

     Дівчина невдоволено видихнула, але зробила це непомітно. Проте, Му Лан це помітив і це змусило його посміхнутися. Дівчина була милою, коли сердилася. Він примітив ще й те, що їй не подобалося, коли за неї щось вирішують. 

         - Добре, але більше так не роби. Я сама про себе попіклуюся.

      - Тобі не подобається, коли про тебе дбають?

       - Не зовсім... Волію,  не приймати піклування від незнайомих людей.

      - Ось воно що! Проте, ти мусиш звикнути до таких речей. В нас старші завжди піклуються про молодших.

       Айрін стояла на одному місці як вкопана. Їй було не зручно й без того, так ще буде змушена їсти перед всіма чоловіками. Така картина її геть не тішила.

      -  Добре,  я приймаю твою увагу... але тільки цього разу. Надалі,  більше так не роби.

      -  А що буде, коли я не послухаюсь? – чоловік подивився в її очі та повільними кроками наближався до Айрін. Такі дії змусили її задкувати,  проте відчувши за своєю спиною щось тверде вона зупинилася.

           Її тіло охопило німе отетеріння. Вона відчувала, що всередині неї розросталася тривога і їй нікуди дітися від цієї близкості. Чоловік був вищий від неї на голову і це дало їй змогу відвести від нього погляд.

        Від страху,  Айрін закрила очі. Проте, всі інші рецептори працювали щосили. Вона вдихала чоловічий запах. Від нього пахло приємними парфумами і це її трішки заспокоїло.

        - Ти ходиш в спортзал? – чоловічий голос був не близько і дівчина відкрила очі. Їй стало соромно за свою поведінку.

             - Тттак... – її голос запинявся. – Купила абонемент.

             -  Який збіг. Я теж туди ходжу.

              - Справді?

            - Ага... Будемо разом тренуватися.

            -   Ти на яку годину ходиш?

           - А що?

          - Просто питаю.

       - Щось мені підказує,  ти хочеш мене уникнути. – Му Лан підозріло поглянув в дівочі очі і помітивши в них підтвердження власного припущення – посміхнувся. – Не потрібно так мене сторонитися. Я тебе не збираюсь з'їсти.

       -  Я тебе не боюсь. – суворо відповідала Айрін.

         - Справді? Бо мені здалося,  що ти вся трусишся як кролик.