8. Двоякі відчуття

       - Що це за місце? - Айріс оглядала приміщення закладу, куди її запросив товариш. 
       Воно не було вкрай вичурним, але людей було дуже багато. Навіть були ті, що чекали своєї черги. 
       - Тут подають дуже смачний суп з морепродуктами. Хочу, щоб ти спробувала. 
       - Я не хочу, щоб у перші дні моєї подорожі, в мене були проблеми з шлунком. Давай щось близько до європейської кухні... Наприклад - паста... Тут можна замовити пасту?
        - Тут є лапша і є свинина. 
        - Звучить не так красиво, але чую знайомі слова... Я це буду. А якщо ти не проти, то ми можемо пошукати щось інше. 
         - Чому? - здивований голос чоловіка трішки присоромив дівчину, але вона не стала приховувати до закладу свою відразу, адже знала, що той її зрозуміє. 
         - Незнаю... Такі відчуття, ніби я зайшла в нашу придорожню кав'ярню. 
         - Ну так, тут зовсім не так, як в ресторані, але готують тут смачно... Ми часто сюди ходимо. 
         - Ну добре, я спробую себе налаштувати... Але, якщо мені не сподобається - я їсти не буду. Це ж не буде порушенням правил?
         - Годі бути вибагливою. Ти знала куди прилетіла. 
         - Я планувала готувати собі сама... Доречі,  ти говорив з батьками  - я післязавтра з'їжджаю. 
         - Так швидко?!
         - Я знайшла неподалік роботи квартиру. Завтра йду дивитись. 
         - Що за квартира? Які господарі? 
         - Я знайшла в соціальних мережах групу наших людей в Кореї і одна дівчина відгукнулася на мій запит... Говорить, хазяйка привітна. Знімала в неї три роки і проблем не було. Сусіди привітні, поблизу є цілодобовий магазин, спортивний комплекс, кав'ярня... загалом, є все для комфортного життя. 
           - Коли йдеш? Я піду з тобою. 
           - Якщо в тебе не має справ, то підемо разом. 
           - Ти знаєш, що поспішаєш з житлом? Тебе ще не прийняли на роботу, а ти вже знайшла квартиру біля неї. 
          - Це чудовий варіант. І навіть, якщо я не працюватиму там, я знайду поблизу щось інше... Але, я щось відчуваю, що мене приймуть. 
         - Доречі, ти не говориш, як пройшла співбесіда. 
         - Мені здалося, ніби я була там вічність... були дивні питання, хоча я вже на них відповіла в резюме... В приміщенні було таке напруження, ніби у світі не існувало жодних звуків, окрім наших голосів. Я змогла видихнути лишень тоді, коли покинула той кабінет. Таке відчуття, ніби я проходила конкурсний відбір. Я думала, що розмовлятиму з одним директором, але там були й інші чоловіки, дещо молодші за нього... значно молодші. 
         - Хочеш сказати, що ти познайомилася з групою?
         - Я точно незнаю хто це були... І ми не знайомилися. Вони були збентежені не менше, аніж я. Жодного слова не сказали. Говорив лише старший чоловік... - Айріс раптом підхопилася. - Дідько,  я навіть не запитала як його звуть і яку посаду він займає... Лишенько,  а раптом я зайшла не в ті двері? Хоча... мене провела до них дівчина з ресепшина. Я показала їй той листочок, який ти мені дав... - дівчина намагалася пригадати сьогоднішній ранок. 
         -  Буде смішно,  якщо я пішла не на ту співбесіду і ще кумеднішим буде те, що мене візьмуть не туди, куди ти мене пристроїв...
           - Ох, ледь вирвалася... Привіт. - задушевну сповідь Айріс, перебив дівочий голос, що наполегливо увірвався в її простір. 
       Перед нею сиділа саме та дівчина, що сьогодні їй допомогла. 
           - Привіт. 
           - Доброго вечора. - голос Айріс був невпевненим і дещо здивований. 
           - Ну, що? Тебе взяли на роботу? - очі добродійки світилися щастям, а голос дзвенів так, ніби сповіщав якусь радісну новину. 
           - Поки незнаю... А ви знайомі?
           - Ні. Я просто підсіла до цього красеня... Люблю харчуватися за чужий рахунок. - дівчина підморгнула чоловікові,  але Айріс досі не розуміла що відбувається. 
       Вона й гадки не мала, що її товариш має дівчину. 
           - Ааа... 
           - Та я жартую. Звісно, ми знайомі. 
           - Ааа...
           - Твоя подруга занадто сором'язлива. Ти вкинув її у саме пекло... - постукавши по чоловічому плечі, дівчина знову звернулася до Айріс. - Ти справді хочеш працювати в нашій компанії?
           - Ніби ти у свій перший день щебетала як пташка.  - чоловік перехопив питання дівчини, адже бачив, що Айріс досі була збентежена. 
           - Дійсно... Я До Юн... - її рука тягнулася за привітанням, а язик чітко позначав територію. -  Я дівчина До Хі.
            - Дівчина... - не бажаючи виглядати дивною перед обома, дівчина пожала їй руку та пояснила свою роль в житті її коханого. - Я Айріс. Знайома До Хі.
           Айріс дивилася на корейця з широко відкритими очима, адже їй було незвично чути, що в нього є дівчина. Чоловік нічого не говорив про неї. Та чи повинен був. За стільки років, що вона його знала  - своєю відкритістю він не пишався. І чомусь, саме в цей момент, вона відчула легку образу - він повинен був сказати, що в нього є дівчина і вона б вела себе з ним по-іншому. 
       Її діймав сором.
         Поки вона сверлила товариша очима,  в приміщення кав'ярні зайшла зграя молодиків, що гучно обмінювалися словами. 
        Вона чула голоси, але їй було байдуже на них, адже її думки не могли змиритися з мовчазністю До Хі.
        - Мені потрібно у вбиральню. 
        - Прямо і на право... Ти знайдеш чи тобі допомогти? - щира усмішка не сходила з дівочого обличчя. Вона прискіпливо дивилася в очі Айріс, нятякаючи на те, що їй тут нічого не світить.
          - Сама розберуся, врешті решт, мені пора бути самостійною, якщо я хочу тут залишитися на рік.
          - Тоді вперед!