6. Післясмак співбесіди

     Айрін намагалася не втратити від переживання свідомість.
       Вийшовши з кабінету, вона притулилася до холодної стіни, в надії придушити наростаючий жар, що змушував тіло лихоманити. 
       - Що це було? Моя душа ледь не втекла в п'ятки... - засапаний голос дівчини виривався з глибини. Вона намагалася урівноважити своє дихання. 
         Дослідивши коридор навкруги, Айрін не помітила жодної душі і їй стало легше, адже їй було соромно за свій стан і вона не хотіла, щоб її бачили в такому становищі. Бо, що про неї могли подумати майбутні її колеги.
        Дівчина не хотіла бути в їх очах кволою. І це могло б стати джерелом насмішок та пліток. 
         Заспокоївши свій розум та тіло, Айрін почала ходу до ліфта. Вона добре пам'ятала дорогу, якою її привела секретар. 
        Тепер вона була не такою розгубленою, як вранці. 
        Тепер в її ході відчувалася певна впевненість. 
        Дівчина дала собі дозвіл помріяти про майбутні робочі дні в цій будівлі. Про те, як вона буде тут ходити, виконувати робочі завдання, який в неї буде офісний одяг, про те, як вона буде знаходити друзів та ходити з ними на обіди, як буде частиною великої компанії і як буде радіти зі всіма колегами після звершень. 
       Як тільки її фантазія розігралася не на жарт - нещодавне напруження як рукою зняло. 
        Дівчина забула про скутість. Тепер в її голові панували зовсім інші думки. 
        "Цікаво, який одяг мені варто прикупити?.. я буду перекладачем, а отже, потрібно щось стримане у офісному стилі... потрібно приглянути за іншими дівчатами, подивитися, що вони носять..." 
         Думки з'являлися одна за одною. Лише зупинка ліфту на етажах переривала їх логічний зв'язок. 
       Вони виростали як гриби в дощову погоду і не полишали голову враженої дівчини. 
       " Тут так все красиво. Аж не віриться, що я тут буду працювати... Мені дали місяць, а отже, я повинна зробити все, щоб залишитися тут надовго... Я повинна буду працювати щосили! Я вигризу цю роботу, щоб мені це не коштувало."
         Щира посмішка ще довго не сходила з лиця Айрін і всі хто приєднувався до неї в ліфті дивилися на неї, як на інопланетянина. 
       Дівчина на це не зважала, вона витала у своїх думках і їй було байдуже до поглядів цих людей. Та правду кажучи, їй було важко зробити серйозний вираз обличчя, бо її серце наспівувало радісну мелодію і якби вона це придушувала, то це  виглядало б ще дивніше.
         - А весна в Чосоні, дійсно неймовірна. 
     Вийшовши з будівлі, дівчина повернула до заквітченого парку. М'ягке повітря мимовільно лоскотало її тендітне тіло. А її ніс жадібно вдихав запахи квіткових дерев. 
       Навіть багатолюдність місцевості не псувала дівчині картину. Вона була на сьомому небі від щастя.