1. Безумство чи крок до нового життя.

                - Ти зійшла з розуму!
          - То нехай! Цей світ настільки важкий, що іншого виходу, як зійти з розуму я не бачу.
          Айріс метушилася по кімнаті, достеменно не вслуховуючись в балачку своєї найближчої подруги. 
        Її думки були деінде, але точно не в цьому приміщенні. Від незвіданого, в неї підкошувалися ноги та час від часу бракувало повітря. 
        Дівочі мрії ось-ось здійсняться і від цього її серце тарабанило в грудній клітці так, що ще трішки і воно геть вискочить із неї та наостанок, через те що не бережно до нього відносилася, подарує для неї парочку гнівних слівців.
        Дівчина намагалася сконцентруватися на речах, які їй варто взяти з собою. Вона боялася щось забути чи упустити. Та надодачу ще й подруга теревенила під вухо, збиваючи її з плану. 
          - Ти таки дійсно, втратила здоровий глузд. Ти полишаєш свій маленький магазинчик, друзів, батьків... врешті-решт свою країну, заради якихось несвідомих відчуттів.
         - Припини, ти чудово знала, що відвідати Південну Корею - це найзаповітніша моя мрія. І це рішення взагалі не несвідоме. Я півтори роки вивчала мову, знайомилася з культурою, слухала досвід інших дівчат та хлопців. 
         - Так! Але я думала, що ти віджартовуєшся... - подруга була в розпачі. Вона крутилася на ліжку Айріс як дзиґа, намагаючись прийняти зручну позу, щоб було комфортніше відмовляти дівчину від непоправного кроку. -  Я знала, що перегляд дорам ні до чого хорошого не приведе. 
       - Ти смішна і геть не розумієш, що кажеш. 
       - Ага... тоді поїздка в Туреччину теж була не через їхні мильні опери?
       - Ні. Я просто хотіла вдосконалити знання турецької мови. Тим більше, я приїхала не з пустими руками. Цілий контракт підписала... - в промові дівчини було чітко відчутно за себе гордість. -  І якщо слідувати твоїй логіці, то у всі інші країни мене теж вабили чоловіки?
       - Це ти можеш кому завгодно втирати,  але ж я знаю, що робиться в твоїй голові. На перший погляд ти упорядкована бізнес-леді, а всередині - легковажна бестія.
       - Ну дякую, подруго. Ось це так комплімент.
       - Я серйозно. В тебе тут бізнес... тобі пригадати, як ти його розпочинала?
        - Говориш так, ніби я маю мільйонні статки чи керую нафтодобувною компанією... Тимпаче, я їду на рік і моя справа в надійних руках. - дівчина приєдналася до подруги та кріпко її обняла. 
         - В решті-решт ти кидаєш мене. Тобі не соромно?
         - Я пропонувала поїхати зі мною, ти відмовилася. 
         - Облиш мене з своїми корейцями. 
         Айріс залилася дзвінким сміхом та піднялася з ліжка, продовжуючи натрамбовувати свою валізу різними речами. 
        Вона знала, що Лілі ніколи не погодиться на її авантюри, адже не полюбляла такі експерименти. Вона була більш одомашненою дівчиною і якщо вже подорожувала, то тільки декілька днів.  
         - Розумієш, це моя мрія. І в мене таке відчуття, що це має статися зараз... або ніколи. 
         - Ти ніби з іншої планети. І кому б я не сказала, що знаю таку дівчину, яка так експерементує з своїм життям - ніхто б не повірив... і вони б були праві. Бо яка здорова людина залишила б все нажите і поїхала б бог-зна куди, не знаючи, що на неї там чекає.
         - І я не зможу тобі передати тих відчуттів, що я проживаю кожного разу, як тільки лечу в іншу країну... Це як ковток свіжого повітря. Новий досвід... ніби це переродження. 
        - Мені шкода, що я не зможу тебе зрозуміти... можливо, коли б ми були на однаковій хвилі то я була завжди поруч з тобою і мені не доводилося кожного разу жахатися та позбавлятися парочки сірих волосин на моїй голові.
        - В тебе світле волосся і як ти їх там знаходиш?
        - Напевно, я тобі заздрю... В твоїх діях стільки волі, що це підштовхує до нових звершень. Ти ніби мене мотивуєш... Звісно, не так, щоб все кинути і полетіти з тобою, але після того, як тебе посаджу на літак - парочку бізнес-ідей напишу. 
         - Так... начебто все взяла. 
       Дівчина знову сіла поруч із подругою. Вона вже не вловлювала сенсу в словах Лілі, адже їй було марно щось доводити, бо вона мала зовсім інші цінності. 
         - Ти вже написала, що тобі привезти?
         - Ти тільки летиш... і в мене є цілий рік, щоб над цим подумати. 
          - Це точно. 
          - Як твої батьки на це відреагували?
          - Що вони скажуть... хвилюються, як завжди. Тішить те, що вони мають там зв'язки з однією сім'єю і відпускають мене без повчань та настанов. Батько домовився, щоб мене там зустріли... Перші дні поживу в них, а потім я знайду щось сама. 
           - Я думала, ти вже щось знайшла. 
           - Звісно... - Айріс говорила пошепки і впевнившись, що їх не почують, продовжила.  - Потрібно створити для батьків картину слухняної дочки. Потім, скажу, що було не зручно залишатися там і тому винайняла інше місце. 
             - Що думаєш там робити?
             - Знайду роботу і буду там працювати. Ти ж знаєш, що життя там дороге. 
             - Боже, чому я досі думаю, що це дурна затія... Ти розумієш, що міняєш нормальне життя на невідомо що? Тут ти маєш свою справу, а там будеш посуд мити.
             - Побачимо... Я знаю декілька мов і їню теж - а це великий плюс. Буду шукати щось престижне, а якщо вже не вийде - буду мити посуд. За це там теж непогано платять.
           - Ти б чула себе збоку. 
           - Лілі, я цього хочу. І я це можу собі дозволити. Це було дивно, якщо б я кинула дітей та чоловіка.  А бізнес... знаєш, він може безлічі разів прогоріти, а ось мій мозок лишається зі мною назавжди. І тому, я не боюся його втратити. Через рік в мене буде щось нове і більш грандіозніше, ось побачиш... - дівчина подивилася на подругу і з останніх сил промовила. -  Мене туди тягне. Це всього лише рік...