Глава 22

- Не смій! - просичав і замахнувся рукою, однак миттєво зумів стримати свій запал. 

Ксеня вже пошкодувала про кинуті слова, які неабияк ранили чоловіка. Їй добре була відома слабинка Гната, і якби він в цю мить не стримався, вона б його не звинуватила у недопустимому вчинку скоєного проти жінки.

- Пробач. Ти змусив мене це сказати. 

Чоловік нічого не відповів, краще буде піти геть, аби не накоїти дурниць про які потім шкодуватиме. 

***

     Гнат ненавидів гучних вечірок, втім інколи доводилось на таких бувати. Саме в один з таких вечорів вони й познайомилися з Ксенею. 

Зелені очі заворожували своєю неземною красою, однак погляд був сумним і відчуженим. Вона наче знаходилась не в цьому місці, де були шум і гамір. Дівчина була не схожа на столичних дівчат, її одяг, макіяж, манера поведінки, значно відрізнялись від присутніх в залі. Гнат, який втомився від усіх цих ляльок, які не соромлячись заглядали у його кишеню, бажав спробувати чогось на сьогоднішній час - рідкісного. 

Ксеня не підпускала до себе Гната, однак чоловік відступати не збирався, надто він нею захопився. Чоловік без натяку на щось більше став допомагати дівчині, яка насправді цього потребувала. Одна в чужому місті, без особливої підтримки близьких. Наталка, яка зайнята була власним життям не особливо прагнула розрадити двоюрідну сестру, Ксеня їй взагалі згодом почала заважати своєю присутністю. Чергові кавалери не поєднувались в одній маленькій квартирі з симпатичною родичкою. 

Все частіше Гнат запрошував Ксеню до себе в гості, де вона могла відпочити та побути на самоті. Він ні до чого її не змушував, просто чекав свого часу. Гнату подобалась гра, в якій він грав роль доброго та турботливого чоловіка. 

А одного дня Ксеня сама прийшла до нього, розгублена, заплакана, мовляв, хлопець сестри ледь не зґвалтував її, втім та в це не повірила й вигнала Ксеню з квартири. Тоді Гнат запропонував залишитись в нього доки вона не вирішить, що робити далі. Весь цей час, що Ксеня була в його будинку, чоловік помічав, що дівчину щось турбує. Тоді Гнат дізнався, що Ксеня чекає на дитину. Насправді його це не відлякало, а навпаки змусило прийняти негайне рішення. Чоловік не міг мати власних дітей, що безумовно ранило його протягом життя. Окрім того, він займав доволі високу посаду серед чиновників відповідно його статус вимагав наявність повноцінної сім’ї. Тож, довго не роздумуючи Гнат запропонував Ксенії одружитись, на що дівчина погодилась, а невдовзі в них народилась донечка, яку чоловік прийняв, як рідну.

Він знав про почуття до іншого, проте вірив, що зможе змусити її забути про нього. Роками тривала боротьба з невидимим суперником, від якої Гнат неабияк втомився, тому рішення, яке він нарешті прийняв повинне було звільнити їх обох.

***

     Ксеня не зімкнувши цілу ніч очей, пила у вітальні каву. Відчувши, що до кімнати увійшов Гнат, жінка напружилась, вони вчора так й ні до чого не домовились. Що буде далі з їхнім шлюбом і долею кожного з них було невідомо. Гнат не сідаючи за стіл теж налив собі каву та вже звично додав до неї вершків.

- Я дам тобі розлучення. Проте, доньку я бачитиму коли завгодно й скільки завгодно, а спробуєш мені протистояти, говоритимеш з моїми адвокатами. - порушив першим важку тишу.

Ксеня застигла з чашкою в руках, відчуваючи переповнення емоцій, “невже вона отримала довгоочікувану свободу”. Жінка підняла на чоловіка погляд сповнений вдячності та поваги, цей зелений колір очей залишиться в пам’яті Гната ще надовго.

- Дякую. - поклала свою теплу долоню на його руку. - За все дякую. 

Гнат поспішив відібрати руку та покинути вітальню, прийняте рішення виявилось важчим ніж він думав, ще важче було відпускати жінку, яку так й не вдалось зробити щасливою.

***

      Влад під'їхав до батьківського дому, налаштовуючи себе на чергову зустріч з матір'ю. З його ініціативи вони довгий час не спілкувались, однак обставини, які трапились минулого року змусили знайти шляхи сина та матері до примирення. 

Увійшовши до будинку Влад відчув важку атмосферу, яка там була присутня. 

- Як вона? - запитав у батька. 

- Ти ж знаєш її, вперта, як та ослиця. - відповів чоловік, наливаючи спиртне, аби вгамувати нерви. - Ні я, ні Сашко не можемо до неї достукатись. Сьогодні вранці зі скандалом вигнала медсестру, і звідки в неї тільки беруться сили. - зауваження зазвучало трохи жорстоко від чого Влад поглянув на батька з докором. - Поговори з нею, можливо вона хоча б тебе послухає. 

- Спробую. Юрко телефонував? 

- Аякже. - хмикнув. - Обіцяв ще вчора зателефонувати. - промовив чоловік з болем в голосі. - Вимушений обманювати її, щоб не засмучувати, а вона щоразу допитується. 

- Гаразд, я сам йому зателефоную. - Влад постукав батька по плечі, аби заспокоїти й висловити свою підтримку. Чоловік помітно змінився, до посивілого подекуди волосся додалися й інші сиві волоски, а до обличчя зморшки, під очима з'явились темні круги від втоми та постійного хвилювання. Постійний стрес став супутником усіх членів сім'ї. 

Влад легенько постукав у двері, чекаючи дозволу увійти. За дверима прозвучав виснажений голос мами, запрошуючи його. Побачивши матір в грудях боляче стисло, колись сповнена енергії та в розквіті сил нині перед ним лежала геть інша жінка. Вже понад рік тривала боротьба за життя матері, яка знаходилась крок від смерті.

- Мам, ти знову відмовилась приймати необхідні ліки, не можна так, ти ж знаєш.

Ірина Миколаївна скривилась ні то від болю, ні то від напосідання сина, жінка ненавиділа, коли її повчали, та найбільше її злило відчуття безпорадності, яке нікуди з настанням хвороби не відступало. 

- Знову Орест нажалівся. Сам не може зі мною впоратись, вирішив тобі донести.

- Він хвилюється, як і ми всі. 

- Так, а особливо Юрчик. - промовила з неабияким сумом. 

Дізнавшись про смертельну хворобу матері Юрій важко пережив новину. Він спочатку допомагав всім необхідним, приїжджав, аби супроводжувати матір в клініку, тримав її за руку під час хімієтерапії, однак згодом його нерви почали не витримувати всіх реалій, від побаченого ставало все важче на серці. Аби лише не бачити страждань матері, молодий чоловік перестав приїжджати, і все рідше телефонувати.