Глава 21

      Влад вже декілька днів не виходив з будинку, його мобільний розривався від вхідних дзвінків, змушуючи хвилюватись рідних і друзів. Серед пропущених викликів був й номер Злати, яка яро продовжувала шукати можливості поспілкуватись з чоловіком. Дівчина все ще вірила, що попри всю правду вони й надалі зможуть бути разом.

Врешті Влад зібрався та поїхав до дівчини, аби не залишати відкритих питань, що стосувались їх обох.

Зрадівши звуку замка, Злата швидкоруч поправила сукню та вибігла в коридор. Побачивши Влада, серце забилось з такою швидкістю, що здавалось зараз вискочить з грудей.

- Ти повернувся? - наблизилась до коханого, не приховуючи радості та надії в погляді. 

- Я прийшов по деякі свої речі. - відповів холодним тоном, який проник в саму душу. Не глянувши на дівчину, Влад попрямував в спальну по сорочки та штани.

Злата пішла слідом, втрачаючи залишки своєї надії. 

- Владе, дозволь все тобі пояснити. 

- Давай-но, поясни. - розвернувся так різко, що Злата від несподіванки аж стислась. - Розпочни з того, як ти змовилась з моєю мамою, яка виявилась за тебе нічим не кращою? - пропалив гнівним поглядом. 

- Я нічого не знала, окрім того, що Ксеня заміжня та проживає в Києві. - Злата справді про це дізналась зовсім несподівано від Ірини Миколаївни. - Владе, я клянусь тобі. - кинулась до чоловіка, готова розридатись. Дівчина відчувала, що ще мить й Влад, якого вона кохала всім серцем вирветься з її тенет. Сльози полились з карих очей, викликаючи чоловічий жаль. Його погляд пом’якшав, а губи скривились в сумній міміці.

- Пробач, Злато. 

- Ти досі її не відпустив.

- Я спробував, але це виявилось вище за мене. 

- Принаймні це чесно. - всміхнулась сумно. В цю мить Владові захотілось стрімголов бігти, втекти та сховатись куди-небудь, аби не бачити, як ти відбираєш в людини останню надію, як розбиваєш серце тій хто на це не заслуговує. 

- Дякую тобі за все. Ти була зі мною в найгірші моменти мого життя. Я це ціную і завжди пам’ятатиму, і якби це зараз цинічно не звучало, однак, знай, ти завжди можеш до мене звернутись по допомогу. -  при цій промові аж самому зробилось гидко.

Злата нічого не відповіла, вона знала колись ця мить настане і Влад піде, проте, скільки б вона себе до цього не готовила, однаково було нестерпно боляче й образливо.

“Чи буває кохання без страждань”? Влад повертався до свого будинку з важким серцем. Неприємно було від знання того, що ти завдав людині душевного болю. Кому, як не Владові було відоме це жахливе відчуття здатне вбити в тобі все живе. 

Минуло 2 роки.

- Лізонько, з днем народження тебе, наша люба. - Гнат і Ксеня вручили доньці велику святкову коробку, підписану іменем дівчинки. За мить звідти вилетіли повітряні кульки, а всередині знаходились бажані подарунки.

- Дякую, мамусю й татусю, ви в мене найкращі. - дівчинка кинулась обіймати батьків. Непідробні емоції на які здатні лише діти, є медом для душі кожного дорослого. 

Сьогодні маленькій Лізі виповнювалось сім років. Ксеня та Гнат не шкодуючи часу та грошей організували для доньки справжнє свято про яке мріяла Ліза. Дівчинка з самого ранку очікувала на запрошених гостей та аніматорів. Попереду на всіх чекало феєричне шоу, яке забажала іменинниця. 

- Мамусю, чому ти сумуєш? - запитала Ліза від якої нічого не приховаєш.

- Тобі здалось, моя рідна. - Ксеня поспішила заспокоїти доньку, надягнувши одразу маску безтурботності. 

- Не здалось. - промовила по-дорослому. - Я вранці не бачила твоїх ямочок, чи як вони там звуться?! - вказала пальчиками на мамині щічки.

Ксеня й справді нині була трішки інша, більш задумливою і сумною, це встиг помітити й Ігнат. Однак, якщо дівчинку можна було запевнити, що все гаразд, просто маму покусала зла муха, то Гнат знав, що насправді турбує дружину, і через це неабияк сердився, втім, аби не псувати єдиній доньці свята, він не став нічого вияснювати. 

За святкуванням Ксеня усе-таки змогла забутись про власні переживання і заради доньки зуміла повеселитись від душі. Натомившись після святкування, Лізу довго не довелось вмовляти йти спати, дівчинка, як тільки-но прихилила голівоньку до подушки одразу заснула.

Поцілувавши доньку, Ксеня зачинила за собою двері дитячої й пішла прийняти душ, аби освіжитись після гамірного дня. Потік гарячої води, а потім прохолодної зумів розслабити тіло та зняти денну напругу. 

- Гнат, припини, я не хочу. - спробувала пручатись, коли відчула на собі чоловічі руки, які відверто господарювали інтимною частиною жіночого тіла.

- Ксеню, це твій обов'язок, що значить припини?! - не збирався відступати від запланованого.

- Я втомилась, давай-но не сьогодні. - попрохала з надією в голосі. 

- То що ти мені пропонуєш, піти до тієї яка ніколи не проти? - голос змінився, на обличчі промайнуло розчарування, а за долю секунди з’явився чоловічий гнів.

- Наче, ти питав коли-небудь дозволу. - кинула з пересердя, не відводячи своїх зелених очей, колір який одразу запам’ятався Гнату, як і її недоступність. 

- От навіщо ти мене змушуєш йти туди, де насправді не хочеться бути? Всі ці роки, що ми разом я жодного разу не відчув від тебе якої-небудь теплоти, тому й шукаю її на стороні. Я втомився вже від цього. - Гнат нарешті відсторонився, і дав Ксенії можливість одягнутися. 

Жінка накинула на себе банний халат, однаково відчуваючи, як продовжує тремтіти від того, що збиралась сказати. 

- То чи є сенс й надалі продовжувати тортури одне одного? - запитала, зумівши приховати хвилювання.

Гнат повернув голову в бік Ксенії, пропаливши її недобрим поглядом. Йому набридла ця нескінченна тема, яку вона інколи підіймала. За останній рік їхні стосунки справді значно погіршились, однак Гнат жодним чином не збирався йти на будь-які крайнощі. Він дорожив сім'єю і готовий був все виправити. Проте, Ксеня все більше задумувалась про розлучення та повернення додому, Київ так й не став для неї затишним прихистком, а люди близькими за духом. Притаманний столиці ритм життя не підходив молодій жінці, все частіше Ксеня згадувала про рідний, затишний Львів і людей, яких вона там залишила.