Глава 20

     Як тільки-но Ксеня помітила авто Влада одразу вийшла з будинку, попередивши маму про тимчасове відлучення. Усю дорогу вони їхали не промовивши жодного слова, Влад зосереджений був на дорозі, а Ксеня на власних думках. За кілька хвилин вони прибули на те саме місце, що й вчора. Влад заглушив двигун і поглянув на Ксеню, дівчина зовсім не змінилась, все така ж красива та мила, хіба що довкола очей з’явились ледь помітні зморшки, втім вони зовсім не псували її привабливості, навпаки додавали жіночності. 

- Чому ти знову захотів зустрітись? - запитала, не витримавши пильного погляду, яким обпалював Влад.

- Тому, що ми так й не поговорили. Я досі не отримав відповіді на свої питання. 

- На які, Влад? - почала дратуватись.

- Чому ти пішла? Через що? Що змусило тебе так вчинити? Продовжувати? - запитав з нотками сарказму.

- Тобі від цього стане легше?

- Так, бо немає нічого гіршого за невідомість. Ти хоч знаєш, як це, коли ти кохаєш людину, все у вас добре, ви будуєте спільні плани на майбутнє, а потім вона несподівано для усіх зникає. Без жодного пояснення, залишаючи недолугу записку щось про те, що так буде краще. Для кого, Ксеню краще? Чорт забирай, для кого?! - грюкнув об кермо з такою силою, що відчув біль в долонях. Влад, аби трішки заспокоїтись вийшов з машини, він втомлено сів на траву та опустив голову. 

Прокручуючи в голові безліч варіантів, Ксеня налаштовувалась на розмову, вона зізнається лише в тому, що Влад готовий осягнути.

- Ти б не відпустив мене. - почала зізнаватись, присівши поруч. - Тому я прийняла рішення втекти. Чому? Я не хотіла ставати між тобою і твоєю сім'єю. - прозвучало надто цинічно від чого Влад скривився. - Твоя мати однаково б не дозволила нам нормально жити. Повір в це. - Ксеня доторкнулась плеча чоловіка, але він відсахнувся. Злість, це все, що він зараз відчував. - Я була впевнена, що ти зумів мене забути, адже Ірина Миколаївна повідомила, що тепер ти щасливий з іншою.

"Звісно, мама, і тут без неї не обійшлося", - подумав Влад, готовий кричати на весь світ від переповнення емоцій, від несправедливості та від жіночого цинізму. 

Ксеня якось гірко усміхнулась, розмислюючи про щось своє, про що жодним чином не збиралась говорити. Це все, що йому потрібно знати. Дівчина повернулась в авто, готова звідси їхати.

- Ми завтра повертаємося до Києва. - звернулась до Влада, коли автомобіль під’їхав до будинку. - Прошу тебе, не шукай зі мною більше зустрічей. 

- Скажи мені, ти з ним щаслива? - запитав, вдивляючись кудись в простір поперед себе. 

Ксеня на мить замислилась, на якусь долю секунди їй захотілось у всьому зізнатись, відкритись з впевненістю, що Влад заспокоїть, підтримає, знайде правильні слова, адже лише він знав шляхи до її заспокоєння. Проте, прогнавши миттєву слабкість, Ксеня відповіла інше. 

- З ним чи без нього, але я щаслива. У мене є донька, улюблена робота. Все інше немає значення. 

Влад перевів на неї зацікавлений погляд, в якому жеврів помітний вогник надії.

- А я, як же ми? 

- Це все в минулому. - Ксеня востаннє поглянула на чоловіка, якого здавалось ніколи не зможе розлюбити, та на жаль з яким не може бути. - Прощавай, Влад. - за мить вона зникне за дверима свого будинку, відібравши назавжди частку його душі та серця.

***

     Ксеня пила каву, коли до кухні увійшов Гнат. Чоловік розмовляв з кимось телефоном, намагаючись водночас зав’язати краватку, яка бездоганно підходила до його ділового костюма. 

- Давай-но допоможу. - звернулась до чоловіка. Вона завжди допомагала йому впоратись з цим нелегким завданням. 

- Сьогодні ввечері будь готова. Ми запрошені до Русових. - проінформував, вимикаючи телефон. - Вершки є? - заметушився в пошуках потрібного продукту без якого ненавидів пити каву.

- Ось. - підсунула ближче. 

- Дякую. - сказав, не глянувши на дружину. Вся його увага була прикута до планшета на якому чоловік звично вичитував останні новини. Ксеня вже звикла до сніданків такого роду, де кожен був зайнятий своїми справами. І лише дитячі кроки мали властивість перемкнути батькову увагу.

- Хто це до нас біжить? Ходи до татка, моя люба. - чоловік притягнув доньку та всадив її собі на коліна. - Що це в тебе тут? - вказав на комірець.

- Де? - запитала дівчинка.

- Ось тут. - ущипнув за носика. - Попалась?! 

В кухні роздався дзвінкий, дитячий сміх, який не міг нікого залишити байдужим. Гнат обожнював доньку заради якої готовий був на все. Її маленькі ручки охопили батькову шию, міцно обіймаючи, чоловік від такого прояву любові розплився в широкій усмішці. 

Ця любов була взаємною, Гнат для маленької Лізи був цілим світом - безпечним і надійним. Ніщо не здатне було зруйнувати ці стосунки. Ксені подобалось, як ладнають батько й донька, спостерігаючи за ними серце жінки неабияк раділо, напевне тому, що їй самій в житті не вистачало батька.

- Лізо, ми сьогодні з мамою йдемо в гості до дядька Андрія з тіткою Надею, тому ти залишаєшся з Вікою.

- Ні, я хочу піти з вами. - почала капризувати, зачувши, що залишається з нянею.

- Лізочко, це не обговорюється. Там будуть лише дорослі, діткам там буде не цікаво. Вам з Вікою буде значно веселіше вдома. Тобі ж подобається Віка?

- Подобається, вона весела.

- Ну ось бачиш. - пригорнувся до доньки. - А я обіцяю тобі від нас з мамою сюрприз. 

При згадці про сюрприз, дівчинка заспокоїлась і відпустила батьків в гості. Невдовзі прийшла Віка, двадцятирічна дівчина, яка попри молодий вік, мала бездоганну рекомендацію. Вона одразу знайшла спільну мову з Лізою, яка підпускала до себе далеко не кожну. Відтак, дівчина успішно працювала в сім’ї Гната другий рік. 

Виходячи з будинку Ксенія несподівано для себе помітила, як Гнат і Віка обмінялися поглядами, здавалось, що тут такого, однак було в них щось таке, що насторожило молоду жінку. Особливо їй не сподобався погляд Віки, дівчина явно розглядала чоловіка з не прихованим інтересом. Насправді Ксеню це зовсім не здивувало, Гнат був привабливим чоловіком, з помітною харизмою, яка притягувала до себе увагу багатьох жінок.