Глава 18

    Після смачної вечері в ресторані, Влад зі Златою вирушили в кіно, їм обом було байдуже який дивитись фільм, найголовнішим було те, що вони вперше за довгий час куди-небудь вийшли удвох. Тримаючись за руки пара чекала, коли їх запустять у зал. Злата горнулась до чоловіка, горда знаходитись біля такого красеня, як Влад. 

Чоловік теж не відходив від дівчини, він обіймав її за талію, втішаючись позитивним настроєм. Вони вже проходили до зали, як несподівано його погляд зачепився за молоду жінку, яка тримала за руку маленьку дівчинку. До них підійшов чоловік з попкорном в руках та дитячою іграшкою, Влад одразу відмітив схожість дівчинки з цим чоловіком, обоє були чорняві, з карими очима й смагляві, наче щойно повернулись з відпочинку. Жінка ж була білявкою зі світлою шкірою. Здавалось Влад перестав дихати, коли вона на мить повернулась і він побачив той самий колір очей, якими була наділена Ксеня, “та ні, не може бути” - відігнав миттєво думки, які вихором пронеслись в голові. Жінка усміхнулась дівчинці, її білосніжна усмішка, а з нею милі ямочки не залишили жодного сумніву, що перед Владом стояла Ксеня.

- Щось трапилось? - запитала Злата. - Ти зблід. - захвилювалась, добре знаючи про стан його здоров’я.

- Ні все гаразд, не хвилюйся, щось душно стало. Ходімо. - він пропустив дівчину вперед, а сам ще раз кинув погляд у бік, де стояла Ксеня, однак там нікого вже не було, сім’я увійшла в інший зал, де показували прем’єру нового мультфільму.

В ночі Влад не міг зімкнути очей, він завзято проганяв важкі думки, однак ті нікуди не поспішали розвіюватись. Він прокручував в думках побачене, на перший погляд, Ксеня здалась щасливою, вона заміжня і являється мамою прекрасної дівчинки. Влад відчув, як боляче вкололо, немов хтось встромив ножа у саме серце. “Чи мучили її докори сумління, чи думала вона про нього всі ці роки, чи страждала, так само як він”? Ці питання розривали душу, ятрили давні рани.

Вранці Влад відправився на пробіжку, аби хоч якось привести себе до свідомості. Повернувшись, чоловік прийняв душ і заварив кави на запах якої прийшла Злата. 

- Доброго ранку. Ти сьогодні рано? Все гаразд?

- Так, вирішив побігати. І, знаєш, відчув приплив енергії. Треба частіше це робити. - спробував не виказувати своїх переживань, які лежали на серці важким тягарем.

- Телефонувала твоя мама, запрошує нас сьогодні на сімейну вечерю. Я сказала, що ми будемо. - притислась до широкої спини чоловіка, не бажаючи коли-небудь його від себе відпускати.

- Добре. Давно ми всі не збирались. Сідай, кава стигне. - взяв її руку у свою.

Злата присіла навпроти й заглядаючи Владові в очі трішки заспокоїлась. Вона ще напередодні помітила, як його щось турбувало, і хоча чоловік всяко старався не виказувати свого хвилювання, однаково Злата відчувала, що щось було не так.

***

     Всі зібрались за великим, сімейним столом. Микитка грався на підлозі новою іграшкою, яку йому подарували дідусь з бабусею. Дорослі ж сиділи коштуючи вишукані страви до приготування яких долучилась сама Ірина Миколаївна. Жінка не любила готувати, виключення вона робила лише для членів своєї родини, які збирались в їхньому з чоловіком домі. Все повинно було бути ідеально прибрано, вимито, кожна річ повинна була стояти на своєму місці, і якщо покоївка допускала помилки, її одразу ж було звільнено.

Пізніше чоловіки перемістились на літню терасу для своїх чоловічих розмов, жінки ж відправились на кухню по десерти. 

- Карино, неси обережно. - наказала жінка у своєму звичному тоні. Карина, яка вже звикла до манер свекрухи, розправила плечі й лиш доброзичливо кивнула.

- А ти, Злато, мені здалось чи ти справді чимось стурбована? 

Дівчина заглянула жінці у вічі й не зводячи з неї погляду промовила, змушуючи ту напружитись.

- Ксеня повернулась. 

Ірина Миколаївна при цих словах стояла непорушно, їй знадобилося декілька секунд, аби отямитись від почутої новини. 

- Влад її бачив?- запитала рівним голосом. 

- Не впевнена.

- От же, сучка чортова. 

- Що ви збираєтесь робити?

- Не хвилюйся. Я не думаю, що вона стане руйнувати свою чи інші долі. - жінка надала своєму обличчю спокою, на якому на якусь мить з'явилась паніка. - Бери, Злато інші піали з десертом і ходімо. 

Жінки озброїлись десертом і збирались покинути кухню, як раптом Злата застигла в дверях. 

- Влад? - її голос тремтів, а серце здавалось зараз вискочить з грудей. Він все чув, вона була впевнена в цьому, його очі наповнені розчарування і смутку були цьому доказом. 

Влад ступив крок вперед, змусивши Злату відступити. Чоловік поглянув на жінок поглядом від якого хотілось сховатись, бігти, рятуватися. 

- Що вам обом відомо про неї? - запитав сердитим голосом. 

Злата розгублено поглянула на жінку, не знаючи, як поводитись, що відповідати. Перед нею стояв геть інший Влад, жовна випнулись, долоні стиснуті в кулак, очі прищурені.

- Мовчите?! Повторюю ще раз, що вам відомо про Ксеню? 

- Нічого, окрім того, що вона здається повернулась з Києва. - відповіла спокійно Ірина Миколаївна. 

Очі Влада полізли на лоба, звідки його мамі відомо про такі факти. Прочитавши розгубленість на обличчі сина, жінка відповіла. 

- Коли ти проходив реабілітацію в Києві, я випадково зіштовхнулась з нею на вулиці. Вона була з чоловіком і вже з помітним животиком. Тому, аби тебе не травмувати я нічого не стала тобі розповідати. Сину, заспокойся, і ходімо пити чай.

Вуста Влада скривились в іронічній посмішці, його рідна матір у своєму звичному образі самовпевненої, байдужої до чужих почуттів жінка. 

- Як в тебе мамо, все просто. - кинув в обличчя. Він перевів погляд на Злату, яка стояла і здавалось перестала дихати.

- Ти знала? - його голос звучав рівно і холодно, аж мороз пробрав по спині, дівчина не витримала натиску і тихо промовила.

- Пробач.