Глава 17

     Запах свіжозвареної кави проник у самого носа, заохочуючи до бадьорого прокидання. Влад розплющив повіки, його рука торкнулась місця, де любила спати Ксеня. Тепло подушки обдуло долоню, він притягнув її до себе ближче й занурився носом. Влад увібрав солодкий запах, який здавалось змішався з запахом жіночого тіла. “Повернулась”, - промайнуло в голові, однак чоловік продовжив лежати, страх, що це сон або ж звичайна ілюзія змушували залишатись в ліжку. Здається на кухні хтось увімкнув тостер, звук якого роздався за мить. Влад не витерпів, швидко звівся на ноги й попрямував на кухню. Ксеня стояла до нього спиною і щось собі наспівувала. Її довге біляве волосся лежало на тонких плечах, а неслухняне пасмо звично спадало на повіки. Вона водила стегнами в такт співу, збиваючи яйця на омлет. Влад стояв, мов заворожений, боячись сполохати реальність. Не повертаючись, дівчина звернулась до чоловіка, аби той сідав за стіл. Щось дивне здалось йому в її голосі, не характерне для Ксені. Влад не витерпів, підійшов до неї та міцно обійняв, в носа вдарив все той же запах, яким він нещодавно насолоджувався, обіймаючи подушку. 

- Ти повернулась. - прошепотів, схилившись до вушка. 

- Я нікуди не йшла. - відповіла надто солодко, що змусило Влада нахмуритись. Дівчина помалу розвернулася і поглянула на чоловіка карими, як смола очима.

- Злата?! - відчуття полегшення змінилось на розчарування від якого хотілось кричати у все горло. Черговий біль знову оселився в душі, здавалось ще мить і Влад збожеволіє. Він відштовхнув дівчину і кинувся геть. 

- Вона ніколи не повернеться! - крикнула вслід, голосно насміхаючись. - Чуєш, змирись! 

Влад зірвався з ліжка, якусь мить він не розумів, де він і що з ним відбувається. Голосний сміх від якого мороз йшов шкірою, здавалось досі чутно у вухах. “Сон. Це був дурний сон” - заспокоїв себе. Чоловік знову прислухався до шуму в квартирі, однак всюди було тихо. Важко зітхаючи, Влад відкинувся назад на подушку, мабуть, вчора він так й заснув в одязі поверх постільної білизни, яка досі берегла запах господині, так само як пам’ять - образ. Якби боляче не було від спогадів, він не хотів нічого забувати, це все що в нього залишилось. Влад завжди вмів контролювати свої емоції, і до життя ставився з філософією, та зараз, коли Ксеня зникла без жодного пояснення, змусивши Влада пережити шок і біль, який не проходив, а навпаки щодня зростав, він став іншим. Влад сердився, ображався, він не хотів миритись з її зникненням, йому були потрібні відповіді та правда, якою б вона не була. Проте понад усе він хотів, аби Ксеня повернулась. Влад готовий був її простити, він би неодмінно постарався зрозуміти причину раптового зникнення, лиш би вона знову була поруч. 

З важкими думками Влад підвівся і спробував поправити покривало, яке під його тілом зім’ялось. Він розправив краї та заправив під подушку на якій раніше спала Ксенія, як раптом його рука натрапила на щось тверде, це була книжка, яку дівчина читала пізніми вечорами. Виявилось вона весь час лежала в щілині між матрацом. “І як я не помітив її раніше”. Чоловік обережно взяв книгу до рук і автоматично прогорнув сторінки, не розуміючи, що він шукає. Несподівано його погляд зачепився за клаптик складеного папірця поміж двох сторінок. Обережно витягнувши його, Влад розкрив папірець, одразу впізнавши почерк Ксенії. 

Рідний мій. Єдиний. Мій Влад. Пробач, якщо зможеш. Повір, так буде краще для всіх. Не витрачай свій час на мої пошуки. Відпусти мене, бо я однаково не повернусь. Спробуй відкрити своє серце іншій і стати щасливим. Прощавай.    

                                                              Востаннє Твоя Ксеня

Влад продовжував ще деякий час незворушно сидіти, схилившись над листом. Він кілька разів вчитувався у кожне слово, яке викликало біль і тугу, яким на зміну стрімко прийшли злість та ненависть. Влад вийшов з квартири, гучно зачинивши за собою двері. Емоції вирували, хотілось кричати, і навіть встряти у яку-небудь бійку, аби випустити на волю пару. Стрес, несправедливість, все змішалось. “Ненавиджу, як же я тебе ненавиджу”. Влад сів в авто і стиснув кермо з такою ненавистю, що аж побіліли кінцівки. Через мить він зірвався з місця, не бажаючи більше тут залишатись. Написані Ксенею слова спричинили справжню бурю в душі, він кохав щиро, віддано, попри всі складнощі, які виникли між ним і його ріднею, Влад готовий був стояти на її боці, так само як боротись за їхнє кохання. Однак Ксеня вчинила інакше, вона пішла, надумавши, що має право вирішувати за обох. Скільки разів він прокручував в голові причини її зникнення, Влад до останнього був впевнений, що Ксеня пішла не просто так, хтось або щось жахливе змусило її так вчинити. Проте, зараз він дізнався, що дівчина просто здалась, втекла, тим самим зрадивши його почуття. Від кожного слова в листі віяло невимовним холодом, байдужістю, зухвальством. 

Відчуття образи затьмарило свідомість, в грудях пекло гірше вогню, Влад втиснув до кінця педаль газу, і на всій швидкості в’їхав в стіну закинутого будівництва. За мить в очах пронеслось все життя, Влад відчув, як стікає кров’ю, і, як стає боляче дихати, через секунду він провалився у безодню, не бажаючи звідти коли-небудь повертатись.

Минув час

***

     Влад увійшов до помешкання, повісивши ключі на гачок. В животі забурчало від запаху, який йшов з кухні. Злата знову готувала свій фірмовий яблучний пиріг. Чоловік роззувся та пішов у ванну кімнату помити руки. 

- Ти знову був у тій квартирі? - Злата почала свій наступ. - Не розумію для чого ти її орендуєш? Минуло вже п'ять років, а вона так там жодного разу й не з'явилась. 

- Злато, це не твоє діло, я просив тебе в це не втручатись. 

- Звісно, не моє. Я взагалі не розумію, чому ти досі живеш зі мною, чекаючи всі ці роки на іншу. 

- Ти знала про все, і попри мої почуття до іншої, однаково погодилась бути зі мною. 

- Бо кохала! - сказала голосніше ніж треба. - І досі кохаю. Сподівалась, що й ти полюбиш мене. - додала сумно, накриваючи на стіл.