Глава 16

     Зникнення Ксені стало для Влада пекельним випробовуванням. Місяць невідомості - куди й чому, не полишали його думок - важких, тягучих, які завдавали нестерпного болю по всьому живому. Він ні на мить не припиняв пошуки коханої, кидаючись куди лише можна. Та Ксеня наче крізь землю провалилась, ніхто з рідних не знав куди вона могла зникнути, або ж просто не зізнавались з невідомих на це Владу причин. Карині теж не було нічого відомо, вони розмовляли з Ксенею напередодні, і нічого підозрілого в голосі подруги та не помітила. Автомобіль дівчини досі знаходився припаркований неподалік багатоповерхівки, де Ксеня орендувала житло, а телефон був вимкнений. Поліція розводила лише руками, мовляв, поїхала в пошуку кращого життя. Влад не хотів миритись з думкою, що Ксеня могла просто піти від нього, тільки не вона, тільки не так. Його серце, яке розривалось на шматки підказувало, що щось трапилось.

Саша, а за ним Карина, увійшли до будинку Влада, він вже декілька днів не виходив зі свого помешкання і не відповідав на телефонні дзвінки. Подружжя пройшло у вітальню, там у напівтемряві сидів Влад, побачивши чоловіка, очі Карини наповнились слізьми. Здавалось за цей короткий час він значно постарів і осунувся, втомлений від неясності, він власноруч зводив себе в могилу. Плечі опущені, голова похила, Влад сидів за пляшкою чогось міцного і втоплював в ньому своє горе.

- Брат, це ми. -  голос Саші вивів Влада зі стану задумливості. Він підняв погляд на брата з невісткою, втім жодних емоцій на обличчі не було, лише сум, який застиг в карих очах. - Влад, давай-но чаю, або ж кави вип’ємо, Каринко, приготуй нам щось. - якомога радісніше заговорив, аби вивести брата з цього жахливого стану.

Влад проігнорував слова Саші й взявся за склянку зі спиртним, байдуже на все, аби тільки так не боліло. З втратою Ксенії він втратив частинку себе, відчуття було, що наче хтось вирвав зсередини важливий для існування орган. Вона була його чистим повітрям, яким він насичувався і без якого зараз йому просто не жити. Понад усе на світі Влад боявся втратити Ксенію, і цей жах здійснився.

- Влад, ну все досить. Ти так себе знищиш. - Саша відібрав пляшку разом зі склянкою, виливши її вміст у раковину.

- І нехай. - сказав чужим голосом. - Який сенс жити?!

- Владе, послухай мене. - Саша схопив брата за плечі й струснув його. - Ми знайдемо Ксеню, хоча б для того, аби вона пояснила що змусило її так вчинити, а для цього тобі потрібні сили й здоровий глузд.

Влад поглянув кудись крізь простір затуманеним ні то від алкоголю, ні то від болю поглядом. Відчуття безпорадності не відпускало його ні на мить, ще ніколи він не почувався так паскудно.

- Мені так погано без неї. - промовив, готовий волати на увесь світ.

- Знаю, брат. Бачу. Все буде добре, я тобі обіцяю. Чуєш? А зараз тобі потрібно поспати.

Влад не пам’ятав, коли востаннє спав, його голова схилилась на подушку і за мить чоловік провалився у глибокий сон. Саша накинув на брата ковдру, та зачинив за собою двері. Несила було бачити його в такому стані, вся ця ситуація неабияк засмучувала й всіх інших. Друзі, Юрко ніхто навіть уявити собі не міг, що так трапиться. Влад розповів друзям усю правду про них з Ксенею, що не викликало якогось надмірного здивування. Поки у всій цій історії були одні запитання, відповідей на які не було.

***

    З допомогою підтримки друзів, а особливо Саші та Карини, Влад спробував повернутись до життя. Він привів до ладу не лише думки в своїй голові, але й дім, який за час пошуків встиг занедбати. Сьогодні Влад вирішив навіть вийти на роботу. Кожен крок давався йому невимовно важко, бо все в офісі нагадувало про Ксеню. В цьому місці вони потайки від усіх цілувались, ось тут Ксеня випадково пролила на його білосніжну сорочку чорну каву, яка ще й була гарячою, Влад пам’ятав, як вона тоді бідолашна зніяковіла, не знаючи кого рятувати, Влада від опіку чи сорочку від плями. В грудях знову нестерпно занило, а до горла підступив клубок. Знайти Ксеню і дізнатись правду це було єдиним, що його тримало на цьому світі. 

Влад відчув на собі допитливі погляди працівників, напередодні він усім повідомив, що Ксеня знайшла нову роботу і переїхала до іншого міста. Хтось в це повірив, хтось переконував інших своїх колег, що це неправда, і насправді вони розійшлись, через, що Ксеня вимушена була звільнитись. Під тиском цікавих поглядів і пліток, Влад увійшов до свого кабінету, не бажаючи більше звідси куди-небудь виходити. Він сів у своє крісло та увімкнув ноутбук, налаштовуючись на роботу, коли до кабінету постукали.

- Увійдіть. - гукнув, попри небажання розмовляти з ким-небудь.

До кабінету увійшла Злата, дівчина перебувала в доволі піднесеному настрої, про це свідчив навіть її зовнішній вигляд. На ній була одягнена сукня з вирізом, яка не зовсім підходила для роботи в офісі. Влад кинув на неї похмурий погляд, бажаючи, аби та швидше покинула його кабінет. Він здогадувався про її симпатію, втім йому було байдуже, ніхто і ніколи не замінить йому його Ксеню.

- Владе, потрібно попідписувати деякі папери. - сказала надмірно солодким голосом і вручила теку з різними документами.

За час відсутності Влада, справ назбиралось чимало, тому потрібно було наздоганяти, що було навіть добре, так він зможе забутись на деякий час. 

- Залиш, я підпишу пізніше. - відібрав теку й повернувся до роботи. - Ще щось? - звів брови, помітивши, як Злата зам’ялась біля дверей.

- Влад, у мене сьогодні день народження, тому після роботи я вирішила влаштувати в офісі невеличке пригощання, радітиму, якщо й ти приєднаєшся. 

Чоловік нахмурився, щонайменше йому хотілось веселощів і розмов ні про що, проте в погляді дівчини неможливо було не помітити сподівання. “Я просто, як годиться директору, промовлю святковий тост, покручусь пів години й поїду додому” - переконував себе в думках.

- Дякую, Злато, приєднаюсь, лиш не надовго. Сама бачиш повно роботи. - вказав на документи, даруючи дівчині легку усмішку.