Глава 7

     Минуло декілька місяців, авто Ксенії під'їжджало до будинку Влада. Мати власне авто було її мрією. Дівчина з кожної зарплатні відкладала собі на здійснення заповітної покупки. Подарувати Ксені авто до її 20-річчя було ідеєю Юри, Саша з Владом теж долучились до сюрпризу, що стало для неї справжнім потрясінням, ще ніколи вона не почувалась такою щасливою та вдячною. Проридавши тоді цілий вечір від переповнення емоцій, Ксеня врешті зуміла прийняти подарунок. Кілька практичних уроків від Влада, і дівчина впевнено долала дорожній шлях. 

Вона заїхала у двір, місця було вдосталь, аби нормально припаркуватись, це Влад постарався, відігнавши інші автівки, адже він знав про її страх і невпевненість перед паркуванням, які ще досі залишилась. 

- Привіт. Ідеально встала.

- Бо хтось для мене звільнив весь простір. - усміхнулась, цілуючи Влада у щоку. - Дякую, що дбаєш, а то б я тут ще довго вмощувалась своєю улюбленицею.

- Це все досвід. Ходімо. Всі наші вже є.

Сьогодні була прощальна вечірка, яку влаштував Юра на честь свого від'їзду. Хлопець прийняв рішення переїхати до Австралії, йому надійшла пропозиція від батька щодо роботи, від якої важко було відмовитись. Чи не вперше за всі роки Юрій відчув батькову підтримку і свою важливість. Чоловік же насправді пишався своїм молодшим сином, молодий, амбіційний, сповнений енергії й неабиякого бажання, кому, як не йому очолити їхній сімейний бізнес за кордоном. 

Помітивши Ксеню, Юра одразу підійшов до неї. Він досі жалів про свій вчинок й про біль, якого завдав дівчині. Та не дарма кажуть, що час лікує, з кожним днем образа відходила, а емоції вщухали, Ксеня віднайшла в собі сили й мудрість пробачити хлопцю і спробувала налагодити з ним дружнє спілкування.

- Привіт, сонце. Як доїхала? - обійняв за талію та чмокнув у щічку.

- Без пригод. Ти як, готовий до підкорення нових вершин?

- Завжди готовий. Звісно сумно прощатись з усіма вами, але що зробиш, не можу відмовитись від такого шансу. Ти ж мене знаєш. - заглянув у зелені очі, досі відчуваючи прихильність до дівчини. 

- Знаю, а тому впевнена, що у тебе все вийде. - До речі, як переживає від’їзд, твоя мама? 

- Ха-ха. - Юра засміявся, знаючи, що приховується за цим питанням.

Ірина Миколаївна одразу не злюбила дівчину, вважаючи, що вона надто проста для її молодшого сина, не вдаючи привітності, жінка заявила про це при першому же їхньому знайомстві. Юра опинився між двох вогнів, які палали з однаковою силою. Ксеня щоразу відмовлялась йти з ним на сімейні святкування на які її тягнув хлопець, та не особливо запрошувала господиня дому. Згодом, Юра припинив брати з собою дівчину, зменшуючи й свої візити також, через що, жінка звинуватила в цьому Ксеню, мовляв, налаштувала сина проти рідних батьків. 

- Звинувачує батька, що заслав сина на інший кінець світу. - промовив Юра, таємниче поглядаючи на дівчину.

- Впізнаю Ірину Миколаївну. 

- Ксеню, ми можемо поговорити в іншому місці, в більш спокійному? - раптом запитав хлопець, сподіваючись, що дівчина не відмовить. Ксеня кивнула і пішла слідом за Юрою.

Хлопець підійшов до вікна, зазираючи кудись в нічне небо. Він стояв до Ксені спиною, наважуючись на відверту розмову. Десь неподалік грала музика і звучали голоси їхніх друзів, нагадуючи про вечірку, яка влаштована була не просто так. “Потрібно поспішити” - подумав Юра і нарешті підійшов до Ксенії.

- Ніколи не думав, що доведеться з тобою прощатись. - почав розмову, підбираючи кожне слово. - Чорт. - всміхнувся, важко зітхаючи. 

- Юра, все гаразд. Це ж я. - Ксеня провела долонею по руці хлопця, висловлюючи йому свою підтримку. - Ти можеш зі мною поговорити про будь-що. 

Однак, те що вона почула наступної миті змусило її неабияк здивуватись.

- Ксеню, я хочу, щоб ти поїхала зі мною. Я досі кохаю тебе.

 Очі дівчини полізли на лоба, вона справді не очікувала на таке зізнання. Їй здавалось, що Юра змирився з розривом їхніх стосунків.

- Звісно я розумію, що для тебе це неочікувано і що я прошу про неможливе, втім одне твоє слово і я залишусь.

Ксеня заклякла від несподіванки, зараз своєю відповіддю вона може змінити свою подальшу долю. Мільйон думок пронеслись в її голові, десь досі щеміло в серці, бо хіба ж можливо взяти й вирвати з глибини душі частку спогадів, розтоптати їх, а потім знищити те, що так довго беріг. Втім розум нашіптував геть інше, холодний, безапеляційний, який не знає жалю. Що переможе, що візьме гору? Зумівши повернутись до реальності Ксеня відповіла. 

- Пробач, я не можу. Моє рішення залишається незмінним. В кожного з нас тепер своє життя, і я впевнена, що у тебе воно скоро заграє новими барвами.

Ксеня не встигла розпізнати емоції, які промайнули на лиці хлопця, Юрко схилився до дівчини.

- Дозволь тебе востаннє поцілувати. - він припав своїми вустами до ніжних дівочих колись таких рідних губ. Ксеня не стала пручатись, вона дозволила себе поцілувати. Це було необхідно їм обом, так вони прощались, так відпускали спільне минуле. Юра відчув солоний присмак на своїх губах. - Тихо, не плач, сонечко. - кришталево-чиста сльоза скотилась по щоці Ксенії. Юра міцно притис до себе дівчину, тіло якої тремтіло від плачу. - Все буде добре. Пообіцяй мені, що будеш щаслива і час від часу мені телефонуватимеш?

- Обіцяю. - Ксеня притислась всім тілом до хлопця, відчуваючи смуток. Вони ще кілька хвилин стояли, обіймаючись, жоден з них не бажав порушити цю прощальну близькість.

В цей момент карі очі вдивлялись у зачинені двері, - “невже вона погодиться” - Влада охопив прихований страх. Напередодні Юра зізнався йому, що досі кохає Ксеню, і щоб йому хотілось її повернути. “Якби ж ти брат знав, що не лише в тебе є до неї почуття”. Нарешті двері відчинились і звідти вийшли тримаючись за руки Юра та Ксеня. Влад завмер, однак наступної миті вони потисли одне одному руки й розійшлись по різні сторони. У Влада, наче камінь впав з душі, “отже вона відмовилась”. Чоловік радів і водночас сердився на самого себе. "Так не можна, все це не правильно".