Глава 6

     Шум дрилі й стук молотка змусив Ксеню розплющити очі, на годиннику показувало пів на десяту. Дівчина згадала, що сусіди нещодавно затіяли ремонт, діватись не було куди, довелось змиритись з тимчасовими незручностями. Та й чи це було найгіршим в цю ранкову суботу. Знову неприємно занило в грудях при згадці про вчорашнє зізнання коханої людини. Ксенія взяла до рук свій мобільний, ну звісно пропущені виклики від Юри та два від Влада. Вона не стала передзвонювати ні тому, ні іншому, повернула телефон на місце та попленталась в душ, може хоча б він поверне її до життя. Проте, ані душ, ані смачний сніданок не приніс жодного задоволення. Ксеня сиділа з чашкою кави в руках, досі не вірячи, що вона опинилась на місці жінок, яким зраджують. Відчувати це на своїй шкурі було нестерпно боляче й принизливо, хотілось чимшвидше відмитись від бруду, який здавалось починав в'їдатися в кожну клітинку тіла, а потім й душі. Дзвінок у двері вирвав Ксеню з надокучливих роздумів. На порозі стояв стурбований Влад, в цю мить їй захотілось кинутись в його дружні обійми, хотілось виговоритись й виплакатись на міцному плечі, бо лише він мав здатність діяти на неї, мов заспокійливе, натомість Ксенія опанувала себе, надавши своєму обличчю легенької усмішки.  

- Заходь. Будеш каву?

- Залюбки. - чоловік зайшов та зачинив за собою вхідні двері, попри її чарівну усмішку, він однаково помітив червоні та заплакані очі. 

Ксеня взяла чашку та налила туди кави.

- Тобі з вершками чи звичайну? - голос знову зрадницькі затремтів, руки затрусились, вона себе ледь стримувала, аби не заплакати. 

Влад не витерпів, він підійшов до Ксенії та міцно пригорнув до себе. Вона заховала своє обличчя в нього на грудях, не бажаючи більше вдавати з себе сильну й безтурботну, Влад почув дівоче схлипування, з поміж яких за мить вирвались розпачливі слова.

- За що він так зі мною? Я кохала його. А він, він зрадив. Він був з іншою в миті, коли я нічого не підозрюючи, чекала на нього. 

Влад слухав дівчину та втішав, погладжуючи по спині. Беззахисна, мила і така люба серцю, як же йому було нестерпно бачити її в такому жахливому стані. 

- Ксеню, дівчинка моя, мені так шкода. - чоловік занурився у її волосся, відчувши вабливий запах. Він продовжував слухати схлипування дівчини, пригортаючи її до себе ще міцніше. Несподівано Ксенія відсторонилась та заглянула у Владові карі очі. 

- Ти знав? - її питання прозвучало настільки неочікувано, що Влад застиг на місці, Ксенія зрозуміла все з його погляду, який був сповнений жалю й співчуття.

-  Я так і думала. - Ксеня була в справжньому розпачі. Влад хотів було все пояснити, продовжуючи її тримати у своїх обіймах. - Відпусти! Ти знав і не сказав нічого. Який ти після цього друг. - вона кинулась на Влада, відштовхуючи його своїми кулачками. - Ви всі знали й мовчали. Звісно, адже він брат. - кричала й продовжувала бити. Нарешті втративши сили, Ксеня припинила істерику, знову припавши на Владові груди.

- Я дізнався у той вечір, коли ви посварились і я відвіз тебе додому. Наступного дня я не міг тобі розповісти про це. - Ксеня згадала в якому тоді була стані, мігрень ледь не убила її. - Юра повинен був розповісти все сам. Та я б нізащо, не мовчав, я б однаково змусив би його у всьому зізнатись. 

Ксеня знову поглянула на Влада, вона вірила йому, від чого їй стало набагато легше. На якусь мить дівчина подумала, чому доля поєднала її шлях саме з Юрієм, а не з Владом. Можливо вона ідеалізувала чоловіка та їй здавалось, що він не здатний на таку підлість, як його молодший брат. 

Влад вмовив Ксеню що-небудь поїсти, а сам залишився попити кави. Він слухав її не перебиваючи, бо знав, як їй необхідно комусь виговоритись. 

- Дякую, що вислухав. Ти справжній друг. - звернулась Ксеня до Влада, коли той збирався вже йти. 

Друг, саме така йому була відведена роль. Роль надійного плеча, роль м'якої подушки, Влад готовий був й надалі залишатись в цьому статусі, аби тільки мати можливість бути поруч. Чи сподівався він на щось більше після того, як Ксеня розійшлась з Юрою, ні, поки що він не думав про це. Головним залишались почуття Ксенії, і її розбите серце, яке Влад, як справжній друг допоможе склеїти. 

***

     Ксеня вийшла з під’їзду, одразу помітивши авто Юрія, чоловік чекав на неї, аби поговорити, він телефонував, намагався все пояснити та Ксеня й слухати не хотіла. Для себе вона вже все вирішила і на їхніх стосунках поставила крапку. Якби її запитали, чого б вона ніколи не пробачила, то не роздумуючи б відповіла - зради. Дівчина була переконана, якщо людина зрадила раз, зрадить й вдруге. 

- Ксеню, вислухай, прошу тебе. Ти ж навіть не даєш мені шансу щось тобі пояснити. 

Ксеня не хотіла його бачити та чути, а тим паче розмовляти. Рана була ще надто свіжою і болючою. Вона зупинилась і кинула на нього погляд від якого зробилось дурно. Юра відступив, зрозумівши, що розмови не буде. Він завів автомобіль й рушив з місця. Десь в глибині душі досі жевріла надія, що Ксеня знайде в собі сили таки його пробачити.

- Доброго ранку. Тримай. - Влад поставив на стіл вже звичний пакет зі смаколиками й каву.

- Доброго ранку. Дякую, Владе. Та ти не повіриш, цього разу я поснідала.

- Ого, що трапилось? - не повірив почутому.

- Не спалось, ось і зголодніла. Мабуть, через стрес. - Ксеня відвела погляд, в якому неможливо було не помітити тінь смутку.

- Все минеться?! Що я можу зробити для тебе? - Влад ніжно торкнувся волосся дівчини, його шовковистість приємно залоскотало долоню. Він відібрав руку та відійшов, відчуваючи, як його накриває хвиля почуттів. 

- Ти куди? - запитала Ксеня, не розуміючи, що трапилось.

- Телепень, забув, що у мене запланована зустріч. Пий каву, ще побачимось.

“Дивний якийсь”. - подумала дівчина та пригубила напій.

Ввечері після роботи, Влад запропонував Ксені підвести її. Втомлена після трудового дня, дівчина вмостилась на пасажирському сидінні та замислилась.