Пролог

    Влад стрімголов нісся нічною трасою на зустріч зі своїм минулим. Його погляд був прикутий до дороги, яку освітлював повний місяць. Чоловік не встигав за нестримним потоком думок в його голові. Тисячі питань, і жодної відповіді. Чому? За що? Він тиснув на педаль газу, зменшуючи кілометри, які розділяли його з тією, яку він не міг забути всі ці роки. Лише вона зможе відповісти на всі його питання, які не давали спокою і які ледь не щодня зводили його з розуму, забираючи здоровий глузд. Він кохав і водночас ненавидів її, бажав і в цю мить проклинав, він уявляв, як торкається до неї, вкриваючи ідеальне тіло пристрасними поцілунками, а потім хвиля розчарування та болю накривала його з новою силою і чоловік вже уявляв, як стискає її лебедину шию.  

Раптовий дзвінок мобільного вирвав Влада з його роздумів, чоловік кинув погляд на екран - Злата. 

- Чого тобі? 

- Владе, повернись, будь ласка. Я хвилююсь за тебе. На дворі ніч, і здається збирається дощ.

- Злата, ми все вже обговорили. Я ніколи не повернусь, так само як не пробачу твоєї брехні.   

По той бік запала тиша, чутно було лиш тихе жіноче схлипування, втім Владові було байдуже, він вимкнув телефон та кинув його на заднє сидіння. Він намагався бути щасливим з іншою і не згадувати минуле, та одна випадковість перевернула все з ніг на голову. Ніщо тепер його не зупинить, допоки він не дізнається усієї правди про зникнення дівчини, яку кохав до божевілля.