чарівна ніч

Чарівна ніч.

            Одного літнього вечора Кіра з Денисом ніяк не могли заснути. Було жарко, навіть відчинене вікно не помогало. Бабуся вирішила розказати їм казку, може це допоможе їм заснути. Полилася розповідь про чарівний ліс, про маленьких фей та інших чарівних істот. Раптом Кірі здалося що стіни кімнати кудись поділися і вона з братом опинилась в чарівному лісі. Спочатку вони дуже злякалися, адже ще ніколи не залишалися в незнайомому місці самі. Дерева в цьому лісі були чудні, різнокольорові із великими гарними квітами замість листя.

            Перед дітьми показалася майже невидима в траві, стежка. Вони вирішили йти цією стежкою, а раптом вона кудись їх виведе.

• Куди ми йдемо? – захникав Денис, він був молодшим від Кіри, - я хочу спати, не хочу нікуди йти, - продовжував пхенькати малий.
• Не ний, треба ж нам знайти де спати, не можна спати в незнайомому місці просто неба, - сказала Кіра, - а раптом тут є хижі звіри?

Денис злякався і перестав плакати, йшов мовчки та роздивлявся на всі боки. Стежка привела їх на велику, красиву галявину, повну прекрасних та казкових квітів. Між квітами стояли маленькі будиночки. Будиночки теж виглядали казково, одні були схожі на грибочки, інші на дзвіночки.

• Дивись Денис, ми прийшли кудись, - показала рукою Кіра.
• А де ми будемо спати? – спитав стомлений нічною подорожжю Денис
• Зараз ми постукаємо у якісь двері, можливо нас пустять переночувати.

Лише Кіра зібралася постукати у перший будиночок, як у всіх віконечках засвітилося світло, відчинилися двері і вийшли маленькі казкові істоти. То були лісові феї.

• Ми чекали на вас діти, - сказала фея, вона парила в повітрі, на неї було красиве блискуче плаття, ніби зроблене із зірочок, воно так сяяло, що було важко дивитися на нього.
• А чому ви нас чекали? – запитала здивовано Кіра.
• Ви повинні віднести ось цю річ одній бабусі, - відповіла фея і протягнула щось завернуте в великий зелений лист.
• А що тут? – відразу схопив пакунок Денис та почав швидко його розгортати.
• Це чарівна книга казок, її негайно треба віднести бабусі, інакше діти ніколи не взнають чи добро здолало зло. – пояснила фея.
• А куди нам йти? Ми ж хотіли трохи відпочити, хотіли напитись води, адже ми так втомилися, - почав знову нити Денис.
• Не можна гаяти ні хвилини, ми дамо вам води із собою, а відпочините коли прийдете на місце, - і фея вказала їм стежку по який повинні були йти діти.

Взявши із собою воду, малеча попрямувала вказаною стежкою. Стежка спочатку вела їх через чарівний ліс, аж ось ліс закінчився і перед ними розкинулося поле із чудернацькими квітами. Кіра вирішила крім пакунка подарувати таємничий бабусі ще й букет квітів, вона подумала що бабусі буде приємно отримати такий гарний букет.

            Нарешті стежка довела їх до будинку, він здавався дітям дуже знайомим, дуже схожим на їхній, але такого просто не могло бути. Вони постукали у двері, вони відчинилися і на порозі стояла їхня бабуся, та коли Кіра простягнула бабусі пакунок він засяяв так, що Кіра заплющила очі а Денис сховався за її спину.

• Відкривай очі, вже пора, - почула Кіра знайомий голос. Вона відкрила очі і побачила, що вона в своєму ліжку і у своїй кімнаті, поруч з ліжком свою бабусю.
• Але ж я мала передати пакунок! – зірвалася Кіра з ліжка.
• Пакунок на місці, - таємничо всміхнулася бабуся, я тобі потім його покажу.

«Значить це був не сон?» - подумала Кіра і подивися на сплячого Дениса, в його волоссі заплуталася дивна квітка, «значить не сон!».