Прокинулася вона різко — наче виштовхнулась зі свого тіла. Повіки ще злипалися, але серце вже билося надто швидко.
Сон був такий яскравий, такий абсурдний, що розум відмовлявся одразу відпустити його. Школа. Фізрук. ракета. Жінка.
«Крім тебе», — повільно гуркотіла в голові чужа фраза.
- У сенсі? — прошепотіла вона, дивлячись у стелю.
Кімната була звичайна: книжкова полиця, старе дзеркало, графітове світло ранку. Але тривога — та, що буває після поганих снів, — не минала. Її тіло ніби все ще було у спортзалі, у тому сні, де пахло пилом, пліснявою і страхом.
На кухні грав телевізор. Випадковий канал. Але внизу екрану повз рядок:
«Дивіться сьогодні: Прокляття моєї родини — драма, трилер»
Вона завмерла.
Пальці тремтіли, як у той момент, коли бачиш чіткий знак.
Сон продовжувався?
Чи щось у світі підлаштувалося під нього?
Туман між снами та дійсністю, здавалося, зовсім стерся.
З вікна пролунав глухий гавкіт.
Вона підійшла ближче — на тротуарі стояв собака. Чорний. У пащі у неї - сплутаний темний пучок волосся. Собака метнув погляд прямо в її очі, а потім розтиснув щелепи. Волосся впало на асфальт, як попередження.
Перехожі не помічали ні собаки, ні волосся. Вона обернулася — телевізор блимнув червоним.
— Ну ні, — прошепотіла вона.
- Я прокинулася. Це все вигадка. Сон закінчився.
Сон, мабуть, закінчився. Але історія лише починалася.