Розділ 1

Ніка : 

​— Дихати... просто дихай, Ніко! — наказала я собі, хоча легені наче забило розпеченим свинцем.

​Останнє, що я пам’ятала — це хрускіт криги під моїми лижами на озері в Карпатах. Я провалилася в ополонку, але замість того, щоб спливти на поверхню, мене затягнуло в глибину дивне золотаве сяйво.

​А тепер я виринула. Але не в Україні.

Навколо височіли велетенські дерева, вкриті сріблястим інеєм, а небо було темно-фіолетовим, хоча сонце стояло високо. Холод був такий гострий, що здавалося, він прошиває куртку наскрізь.

​Я спробувала вибратися на берег, але мої пальці заціпеніли. Раптом на долоні щось нестерпно запекло. Я поглянула на праву руку: під шкірою спалахнув блакитний малюнок — витончений ключ, що нагадував сніжинку. Від нього пішло неймовірне тепло, яке миттєво зігріло все тіло.

​— Хто ти, дивне створіння? — пролунав голос, холодний, як тріск льоду під ногами.

​Я підвела голову. На березі, на білосніжному коні, сидів вершник. Його волосся було довгим і білим, як перший сніг, а обличчя... воно було занадто ідеальним, щоб бути людським. Високі вилиці, очі кольору північного сяйва і... довгі, гострі вуха, прикрашені срібними сережками.

​На ньому був обладунок із темної сталі, а за спиною виднівся сагайдак зі стрілами.

​— Я... я Ніка, — прохрипіла я, намагаючись підвестися. — І мені здається, я трохи заблукала. Ви тут знімаєте кіно про ельфів?

​Айріс : 

​Сьогодні полювання на Гіргулій було невдалим, поки я не відчув цей сплеск магії. Стародавньої, чистої і... теплої. В нашому королівстві тепло означало лише одне — небезпеку або пророцтво.

​Дівчина, що вилізла з Озера Сліз, виглядала безглуздо. Дивна куртка з написом "Extreme Sport", штани, що облягали ноги, і... ці жахливі палиці в руках, які вона чомусь не відпускала.

​Але коли вона підвела руку, я ледь не впав із коня. На її долоні сяяв Ключ. Той самий знак Вартової, про який легенди твердили тисячу років.

​— Ти — Вартова? — я примружив очі, спрямувавши на неї вістря свого меча. — Чи ти просто ілюзія, підіслана Пустотником?

​Вона подивилася на мій меч, потім на моє обличчя. В її очах не було страху. Тільки роздратування.

​— Слухай, Ельфе-Переростку, — вона впевнено зробила крок до мене, і сніг під її ногами почав танути. — Якщо ти зараз не прибереш цю залізяку від мого носа, я забуду про клятву Гіппократа і запхаю твої стріли тобі в... коротше, дуже глибоко. У мене гіпотермія, я хочу гарячого чаю і сухого одягу!

​Я занімів. Жодна жива душа в королівстві Етернії не сміла так розмовляти з принцом Айрісом.

​— Ти смілива, людино, — я зіскочив із коня, підходячи до неї. — Але в моєму світі сміливість без сили — це просто швидкий спосіб померти. Якщо ти справді Вартова, ти розтопиш цей лід.

​Я торкнувся її руки своїми пальцями, що завжди були холодними. Але щойно наші шкіри торкнулися, спалахнув блакитний вогонь. Моє заморожене серце в грудях вперше за сто років боляче... йокнуло.

​— Твої руки... вони теплі, — прошепотів я, не в силах відвести погляд від її карих очей.

​— Це називається нормальна температура тіла, — буркнула вона, але не відсмикнула руку. — Веди вже у свій замок, Крижаний Принцу. Тільки не здумай мене замикати, бо я Вартова, яка вміє вибивати двері ногами.

​Я подивився на свій загін воїнів, які стояли позаду з роззявленими ротами.

— Вона — Вартова, — оголосив я голосно. — І вона йде з нами. Приготуйте найкращі покої в Північній Вежі. І... — я затнувся, — знайдіть їй цей дивний "чай".