Розділ 7.

— То яке перевірочне слово, щоб визначити наголошену »е», чи «и»? 
Колька кліпів на мене своїми блакитними очицями і вперто робив вигляд, що не розуміє. 
Якби я знала цього хлопчика перший рік, то може б так і подумала, але вже мала досвід з Ромкою. Він був нюгеть таким самим в цьому віці. Здібний, кмітливий, але лінивущий до неможливості. І от, мої нервові клітини вже просяться на вихід і я тільки й мрію шо про келих.. валерʼянки! А ви що подумали?!

— То як? Якщо «село» у нас однина, а множина? — і я вичікувально подивилась на хлопчика.

— «села»? — запитав цей малий хитрує.

— Ти мене питаєш?

— Ні. Точно «села». — відповів малий І взявся за ручку.

— То яка наголошена буде в слові «село»?

—  «Е». — впевнено промовив, а я видихнула. Ну та нарешті!!! Добили тему.

. Ох уже ці мені школярики. Здається, з Ромкою було простіше. Чи-то мені так здається? 
Уроки закінчили, рюкзак склали, пішла приготую їсти сімейству та посуну додому. Треба було б зайти до Леоніда… судки забрати. Ага.

Вже пʼять днів не приходила. Не можу набратись сміливості. Якось збурив він в мені давно забуті почуття, тієї самої першої закоханості. Та ще й кум…

****************
Вибігаю з відділення, мало не перечіпляюсь через поріг. Не йду. Тікаю. Засікла оком кума і от чомусь, дуже не хотілось мені з ним спілкуватись. Ще з минулого разу вистачило його зневажливого погляду. Але… не з моїм щастям.

— Знову до Ткаченка приходила? — почувся гучний бас над вухом. Я аж підстрибнула. 
— Йосип дивний! Куме! Хто ж так робить?! — трималась за серце… з правої сторони!

— Серце з іншої сторони — промовив Павло і гмикнув. — провіанту вже натаскала йому? Вся лікарня гудить, що якась панянка вже другий день цьому засранцю їжу приносить. 
Я зробила глибокий вдих, заспокоїлась внутрішньо і гордо скинувши підборіддя, поглянула на нього.

— А ти заздриш? Чи як? — уїдливо запитала. — Чи може це твоя справа?

Йоготпоглядом можна було вбивати. І я десь розуміла його почуття. Все ж мій чоловік був його найкращим другом. І я не знаю, як би повела себе на його місці. Він має право мене ненавидіти, але в моє життя лізти — аж ніяк.

— Памʼять кума бережу!

— свою памʼять бережи! А то вже береги поплутав. Чоловік завжди буде в моєму серці! Ти мені не суддя, куме!

— А хто, Любо! Він же також вдівець! — останній аргумент, взагалі якось дивно прозвучав. 
— А ти поліція моралі, чи як?

Павло був хотів щось відповісти, та вмить змінився. Очі якось враз стали сумними. Він опустив голову та плечі. Тренування на мене тільки вимучено. 
— Я не хочу, щоб він тобі боляче зробив. Сергій мені цього не простить… я ж обіцяв йому за тобою наглядати… — промовив це якось спокійно та зі смутком у голосі. Видно, що тяжко йому далось це зізнання. Але ж, я теж не маленька дівчинка. Що і озвучила йому. 
— Вибач, кума.. Ти завжди буде мені рідною людиною.. Як і Сергій. І Ромка. І…

— Я знаю Паш. Я завжди можу розраховувати на твою допомогою у, а ти на мою підтримку. Але ж я не спекулюю твоїм секретом і почуттями, правильно?

Цей кремезний чоловік тільки видихнув і винувато подивився на мене. Очі, ну майже як у кота зі «Шрека». Тільки з гори вниз дивився. Я ж бо на голову нижча за нього. 
Бережу його таємницю вже багато років.

. Смикнув мене біс тоді з Наталкою, подругою моєю, сходити в кафе ввечері. Ще до війни це було.. Так от там і засікла кума з якоюсь фарбованою куркою. І якби ж те кафе було десь на околиці. Так ні, майже в центрі. Не особливо й ховалася. Ручки її курячі в своїх лапищах тримає, в очі з всесвітньою ніжністю заглядає, обмацує поглядом худорляву статуру. А ну у мене ж витримка й не залізна. Куму скривдити не дам. Він як побачив, що я наближаюсь наче той льодохід, так і закляк на місці. Скандал влаштовувати привселюдно, ясна річ, не стала. Хоча дуже хотілось роги йому накрутити. Хоч і саме він їх зараз наставляв своїй дружині. Тож, я тільки маякнула йому поглядом, мовляв: пішли поговорим.

І божечку мій рідний та ЗСУ всесильні, як він виправдовувався, клявся й божився, що біс поплутав, що вперше і востаннє і бла-бла—бла… Благав не розповідати Катерині. А я що? А я пообіцяла берети таємницю.. І так той тягар і досі ношу. 
Тож кум тепер мені намагається приліпити зраду, якої не було , коли у самого рильце в пушку. 
Пройшло чимало часу від дня смерті чоловіка. Та й  з Ткаченком нічого немає. Дарма, що від його погляду у мене мурахи табуном туди-сюди по тілу, а в голові повний кисіль. Полуничний.. не знаю чому.. не питайте. 

Павло хотів був щось додати, та я не стала чекати, поки віз збере слова в речення, а просто махнула на прощання і вилетіла з відділення. 
Тільки вийшовши за межі лікарні змогла вільно видихнути. 

Груди були наче затягнуті в не зручний ліфчик. Ну.. жінки мене зрозуміють. Знаєте, це коли застібнула на останній гачок і проходила цілий день, наче з каменюкою на грудях, а тоді вже вдома, не знімаючи куртки, засовуєш руку під кофтину і різко смикаєш ті бісові гачки і застібка розлітається в різні сторони, звільняючи півкулі з полону і ти така стоїш спершись на комод і Аааааах…. Оргазм чистої води, ій-Богу!

Так оце і в мене так було. Тільки ліфчик на мені зручний. Під мене шитий. Раз на півроку дозволяю собі таку розкіш. Та це справи не стосується. 
Пішла. Орки з тими з тими лотками. Нехай тут залишить. Глманула на клумбу з фіолетовими і жовтими ірисами. Вона була тут розбита ще з часів моєї юності. Навіть після того, як туди впав уламок шахеда утворивши вирву, іі все одно було відреставровано, чи то пак, поставили нову. Але рівно на тому ж самому місці. Що ж.. хоч щось в цьому житті не міняється. Як виявоислось і мої почуття теж. Заховала просто їх надовго, збурила в одну мить. А все Сонька винна. Хоча ні, чого б це? Вона мені плітки просто переказала, а далі я сама. Не хотіла б, не пішла. А так, поперлась хто-зна чого. Все! Як видлубала з глибин свідомості ті юнацькі почуття, так і заштовхаю їх назад. Зрештою, у нього своє життя і я якось жила без цього всі ці роки. Чудово.