Розділ 46: Спільними зусиллями

Ми зібралися у їдальні, тоді як академія жила своїм звичним життям. Ніхто навіть не здогадувався, яку біду ми сьогодні відвернули спільними зусиллями. Як нам це вдалося?

Учора ввечері я покликав усіх, хто безпосередньо брав участь у порятунку. Було важко. Найперше мені самому — зізнатися, що я не всесильний і що потребую допомоги.

Я почав із кулона, що мерехтів на моїй шиї синюватим сяйвом. Розповів, що це за артефакт, чому ми з Анною так несподівано одружилися. Згадав і про погрози імператора, і про все, що довелося пережити за останні два дні.

Звісно, усі злякалися — і не на жарт. Та все ж погодилися допомогти. Марія вирушила до чоловіка, і вже за десять хвилин король Вельмаріну був із нами. Оша поспішила до матері, а Геса, хоч і не без зусиль, та все ж достукалася до батька — він організував нам зустріч із королем Німерії.

Ворон поділився своїми здогадками, а я підтвердив їх власними спогадами. Макса ж після всіх цих подій ніхто більше не бачив… Хочеться вірити, що це добрий знак.

Одразу після цього я взяв нам тижневу відпустку. У моєї дружини ж має бути медовий місяць, чи не так?

Що чекає на Вадаса, я не знаю і не надто цікавлюся. Та невдовзі на трон у Лагосі зійшов його племінник — молодий демон, якому були цікаві розвиток і майбутнє, а не нові завоювання.

Перемогу ми відсвяткували у вузькому колі — з пирогами Марти. Що ще можна бажати?

Я знаю: попереду буде чимало подій. Та все ж сподіваюся, наступного разу рятувати світ доведеться вже комусь іншому.

Любий читачу, ось і завершилась ця історія. Але не варто сумувати, бо там, де одна добігає кінця — народжується нова. Я з великою радістю писатиму для тебе ще.

Буду дуже вдячна за коментар і серденько — вони додають мені натхнення продовжувати.

Щиро ціную твій час і увагу.