Розділ 40: Команда в зборі

Я знала, хто міг би мені допомогти. Не була певна, що вони погодяться на мій план, та без їхньої підтримки я точно не впораюся.

Саме починався обід, і я дуже сподівалася зустріти Марію з її друзями в їдальні.

Перерва тільки-но почалася, студентів ще було небагато — не всі так швидко збиралися. Та серед присутніх я відразу помітила Ошу. І не одну: навколо неї, наче коршуни, кружляли троє одногрупниць. Просто на моїх очах одна з них вибила з рук Оші піднос.

Ну це вже ні в які ворота не лізе.

— Вам що, місця мало? — я підійшла й відштовхнула від подруги одну з дівчат.

— Ми не з тобою розмовляємо, дружина ректора, — з кривавою посмішкою відповіла та. — Як це тобі вдалося? Залізла до нього в ліжко?

— Ану закрий свій поганий рот, — я зиркнула на неї. — Скільки ліжок ти вже змінила — навіть дізнаватися не хочу.

— Ректор тебе не захистить від усього. Не наривалася б ти. Ми з німфою і самі поговоримо.

— О, троє на одну? Дуже сміливо, — я склала руки на грудях.

У цей момент у нашу розмову втрутився Алан, який вчасно підійшов.

— Дівчата, вам допомогти? — його голос був спокійний, але в очах промайнула небезпечна іскорка.

— Ні, ми взагалі вже йшли, — швидко відказала одна з тих, і вони всі разом відступили. — До зустрічі.

Дуже швидко від них не лишилося й сліду.

— Ей, ти як? — спитала я подругу.

— Я так більше не можу. Наступного разу втоплю когось у власній чашці кави й байдуже на наслідки.

— Мала, може сідатимеш з нами? — запропонував Алан.

— Дякую, та я маю впоратися сама, — відповіла Оша.

— Правильний підхід. З тебе вийде гарний бойовий маг.

— Алан, стій, я якраз шукала Марію й тебе.

— Що, нові пакості придумала? Маленька дружина ректора, — хихотнув він.

— Нічого смішного, я серйозно, — сказала я і нахилилася ближче, щоб тільки він почув. — У моїй кімнаті зараз Ворон. Якщо ви не проти познайомитися…

Інтрига вдалася: очі Алана блиснули від передчуття чогось цікавого.

— Дай мені п’ять хвилин. Яка в тебе кімната?

— Перша від сходів.

Він зник так само раптово, як і з’явився. А Оша уважно подивилася на мене.

— Це що щойно було?

— Я не хочу, щоб у тебе були проблеми, Ошо.

— Ще чого, це і моя кімната. Я негайно піду дивитися.

— Стій, я серйозно. Не варто тобі в це втручатися.

Та її вже було не зупинити.

— Оша, та постій же ти! Дай хоч підготую тебе.

Німфа влетіла в кімнату й завмерла на порозі.

Ворон носився по кімнаті, намагаючись спіймати Макса, та той раз за разом вислизав.

— Ви що робите? Я ж просила не повбивати один одного! — вигукнула я.

— Цей щур вирішив піти й здати нас Еріану, — гаркнув Ворон.

— Макс, якого біса? — я зиркнула на нього. — Він не збирається нам допомагати. Хоче віддати артефакт імператору. Це ж і є та проблема, про яку ти постійно торочив!

— Я тут, щоб захищати родину Сноу. Мені немає діла до інших, — холодно відповів він.

— І як ти збираєшся мене захистити, якщо сюди прийде армія демонів?

Макс завмер, обмірковуючи мої слова. А я перевела погляд на Ошу й Ворона. Вони стояли посеред кімнати, нерухомі, й дивилися одне на одного так, ніби час зупинився.

— Ем… я чогось не знаю? Ви знайомі? — озвалася я.

— Ні, — занадто різко відповіла Оша.

— Було діло, — водночас всміхнувся Ворон.

Оша почервоніла.

— Значить, ні? Принцесо, невже в тебе така коротка пам’ять?

— Це була помилка. Ти мене не знаєш, — відрізала вона.

Ворон тільки хмикнув і посміхнувся ще ширше.

Я точно чогось не знаю. Та й хай, у мене й самої вистачає секретів.

Можливо, я б і дізналася ще якісь подробиці про цих двох, та в двері постукали, і, не чекаючи дозволу, влетіла Марія.

— То ти і є Ворон? — не питаючи, а майже стверджуючи кинула вона.

За нею з’явилися Алан та Тея.

— Що за проходний двір ти тут влаштувала? — скривився Ворон.

— Ти ж сам просив допомоги. Ось вона, — я кивнула на Марію. — Вона вміє телепортуватися. Хіба не корисна штука?

— Занадто багато людей у курсі, — буркнув він.

— Головне — результат, — втрутився Макс. — То який план? Так і бути, я з вами. Не здам я вас Еріану.

— Спочатку розкажи все, що знаєш про цей артефакт, — холодно промовив Алан. — Чому ти так певен, що він призведе до війни?

— Моя організація, як вам відомо, виконує різні замовлення. Під час одного з них я підслухав цікаву розмову в палаці імператора Лагоса. Вони давно шукали цей камінь, але виплив він лише тепер. Артефакт здатен змінювати клімат. А як ви знаєте, демонів зупинили лише завдяки зимі. Вони її не витримують. Ті, що живуть тут, користуються спеціальними амулетами.

— Ага, як мій кулон охолоджує, так у них — зігріває? — уточнила я, показуючи прикрасу.

— Саме так. А з цим артефактом їм більше нічого не завадить. Демонів занадто багато, їм тісно на своїх землях.

— Отже, не можна допустити, щоб він дістався їм, — рішуче сказала Тея. — Як він виглядає?

— Поняття не маю. Бачив лише очима черва, який його поцупив за моєї допомоги. А він сприймає світ зовсім інакше… Краще вам не уявляти, досі голова болить.

— Коли черв потрапив до академії через стихійний портал, Октавіус заморозив його своїм новим винаходом, — додала я. — Ми ж тоді нічого не знали про артефакт. І ось тільки сьогодні він створив антидот, здатний розморозити монстра. Імператор прибуває завтра, щоб забрати камінь.

— Значить, у нас часу небагато, — підсумувала Марія. — Діяти треба вже сьогодні вночі.