Розділ 30: Попередження

У кімнаті, крім мене, нікого не було. Очевидно, Еріан переніс мене сюди вночі, коли я заснула на дивані, чекаючи на нього.

Котра година?

Погляд на магічні кола показав дванадцяту дня. Оце так я заспала… Та виспаною себе не відчувала. Голова здавалася важкою, наче тонна, а м’язи нили після вчорашніх подій. Виходить, я проспала десь годин шість… Цікаво, а чи відпочивав узагалі мій чоловік?

Мій чоловік. Як дивно це звучить. Лише вчора ми одружилися, і ця думка здавалася мені незвичною та навіть трохи нереальною. Як тепер з ним поводитися на людях? А як — наодинці?..

В животі голосно забурчало. Може, у Марти є щось пожувати?

З цією думкою я спустилася вниз, до їдальні.

Мене насторожило, що двері до їдальні були зачинені. На моїй пам’яті такого ніколи не траплялося. Я обережно натиснула на ручку — двері піддалися.

Заглянувши всередину, я одразу відчула себе зайвою. Тут відбувалося щось схоже на нараду.

Мій погляд швидко відшукав знайомі обличчя: Еріан, Октавіус, король з королевою… і демон. Його масивні роги робили його вищим за всіх, хто сидів у залі. Від нього віяло владою і прихованою загрозою, наче сам простір навколо стискався від його присутності.

— Вибачте, — тихо промовила я, коли всі погляди піднялися на мене.

Я вже хотіла зачинити двері й піти, та голос Еріана мене зупинив:

— Анно, ти прокинулася. Іди, поснідаєш з усіма.

Це прозвучало так легко, наче він кликав мене в компанію друзів… а не за стіл, де присутні щонайменше два правителі.

Що демон — теж правитель або, принаймні, хтось дуже близький до цього, я зрозуміла по його рогах. Вони були масивні, наче символ влади.

Я невпевнено зайшла до кімнати і сіла біля Еріана. Саме в цей момент демон підняв на мене свій погляд — і я відсахнулася. Це він. Ті самі червоні очі зі сну дивилися просто на мене.

Хвиля паніки накотила, дихати стало важче. Марія щось запитала в демона, і він нарешті відвів погляд.

— Ти так налякалася… теж бачила його уві сні? — тихо запитав Еріан, нахилившись до мого вуха.

Я лише кивнула. Отже, не мені одній наснився той дивний сон. Але що він шукав? Невже того монстра, що досі лежить у дворі академії? Ми ж його навіть не ховали…

— Що відбувається? — прошепотіла я.

— Відбувається те, що мене обікрали, юна діва. І я жадаю це повернути, — заговорив демон глибоким голосом, розтягуючи слова.

— Анно, це Вадас, імператор Лагосу. Він шукає древній артефакт, який викрали з його скарбниці під землею, — пояснив Еріан.

— Спочатку я думав, що це ви, — продовжив імператор. — У ваш портал, який виник нізвідки, утік піщаний черв, яким керував злодій. А всім відомо, що тваринами можуть керувати лише веймони.

Я злякано глянула на Еріана. Це ж випадковість, що портал відкрився саме тут. Він був стихійним — ми ним не управляли.

— Не лякайся, юна діва, дружино ректора, — промовив Вадас. — Я вже переконався, що ви не причетні.

— Як я й казав, ні я, ні хтось інший в академії до цього не причетні. Це прикра випадковість, — втрутився король Крістофер.

Марія тихенько штовхнула його ногою під столом, наче закликаючи замовкнути. Схоже, артефакт, який викрали в імператора, мав неабияку цінність, якщо він сам прибув за ним.

— Імператор — ментальний маг, — тихо прошепотів мені на вухо Еріан. — Всі бачили той самий сон, що й ти. Він перевіряв, що ми знаємо про крадіжку. І, звісно, нічого не дізнався, бо ми нічого не крали.

Тепер мені стало зрозуміло, що відбувається. І я вже сумую за старими добрими часами, коли в моєму житті нічого не траплялося. З того дня, як я дізналася про заручини, щодня приносить нові сюрпризи. Події просто ллються безупинно, і я вже не знаю, чого чекати завтра.

— Що ви зробили з червом? Чому я не можу до нього дістатися? — різко запитав імператор.

Октавіус нервово ковтнув і витер піт з чола.

— Розумієте, це мій новий винахід… Ця тварюка була агресивна й на всіх кидалася, тож я кинув у неї свій тестовий стабілізатор, — заторохтів він.

— Як його розморозити?

— Я… я не знаю… ще поки, — промимрив Октавіус.

— Поверніть істоту в палац до кінця місяця, — сказав демон, підводячись. — І це не погроза, а попередження. У повний місяць «Око» перетворить на пустелю все навколо на тисячі ліктів.

Імператор вийшов, а разом із ним і Крістофер — йому треба було узгодити справи з гостем. Щойно двері зачинилися, тиск у повітрі ніби спав, і дихати стало легше.

Марія відкинулася на бильце стільця.

— Фух… я мало в ліжко не наклала, коли він мені наснився.

Атмосфера трохи розрядилася, але слова демона вперто крутилися в голові.

— А я все думав, чому по кордону з Лагосом починаються пустелі, — задумливо сказав Октавіус. — Якщо у Вельмаріні все зеленіє та цвіте. От би хоч разочок побачити те «Око».

— Ну так зроби ти той антидот — і побачиш, — сухо помітила Марія.

— Та я й зробив би, але то був єдиний вдалий зразок. Не розумію, чому інші не працюють.

— Ти що, використав неперевірену брудну розробку прямо на черв’яку?! — обурився Еріан. — А якщо б воно не спрацювало? Воно ж могло мене зжерти!

— Ну, спрацювало ж, — розвів руками Октавіус.

— Обід готовий! — проголосила Марта, впливаючи до їдальні з повним підносом.

Мій живіт загурчав так голосно, що я аж знітилася.

— Не хвилюйся, дівчинко, зараз ми тебе як слід нагодуємо, — причитала Марта, розставляючи тарілки. — Бо ще трохи, і вітром здує. Жоден чоловік не погляне.

— Тут ти не права, — хіхікнула Марія. — Уже поглянув. Наш ректор учора одружився.

— Батечки! — Марта аж сплеснула руками. — Чого ж ви мені не сказали? Та це ж яка радість! Я б торт спекла!

— Дуже смачно, дякую, Марто, — похвалила я куховарку, набивши повного рота.

Так, леді так не поводяться… але що я можу зробити, коли їжа така смачна, а я така голодна?

— Їж, їж, — задоволено кивнула Марта. — Тобі ж треба хоч трохи сил мати.

Крістофер повернувся під самий кінець трапези, виглядав так, ніби тягнув на собі цілу гору.