Розділ 27: Проблема порталу

Анна

Її вигляд був таким величним і холодним, що захотілося вклонитися. Але очі… Очі в неї були, як в Оші — добрі.

— Що ти, Афіно, ми ж щойно домовилися про дипломатичний шлюб, — обережно нагадав Крістофер.

— Взагалі-то, це добрий знак із пророцтва, — втрутилася Марія.

Крістофер здивовано глянув на неї, але швидко опанував себе.

— Тааак, саме так! Розкажи про нього всім, — промовив король з натиском.

— Я недавно читала книгу проротств, я можу помилятися, але суть така:

Коли любов крізь бурі пройде,

І серце до серця шлях знайде,

У мить, коли з’єднаються двоє —

Портал відкриєсь із волею новою.

Два королівства стануть як одне,

І мир між ними зійде й зміцне.

— То це, виходить, хороший знак? — уточнив Крістофер. — Добре. Але що робити з порталом посеред мого саду?

— Давайте залишимо його тут до весілля Оші й Дейлана, — запропонувала Марія. — Зручно буде: гості ходитимуть туди-сюди, свято — на два палаци.

— Чудова ідея. Тримайте мене в курсі, — кивнула Афіна і зникла в порталі.

— Щось я не пригадаю в нас жодної Книги Пророцтв… Де ти таке вичитала? — підозріло примружився Крістофер.

— Ой, не знущайся! Я тільки-но це вигадала, — знизала плечима Марія, без тіні сорому.

Я ніколи б не подумала, що король і королева можуть бути такими… несерйозними? Але те, з якою легкістю вони гралися з небезпеками, з тією впевненістю, з якою розпалювали та гасили проблеми — це справді вражало.

Еріан весь цей час тримав мене за руку — і не відпускав.

— Може, ми підемо? Нам ще з порталом в академії треба щось вирішити, — м’яко нагадав він.

— Треба, — погодився король. — І бажано якнайшвидше його закрити. Імператор Лагоса не буде таким поступливим… Та й влізти в той портал можуть будь-які тварюки. — Він зітхнув. — Я спробую виграти вам трохи часу. Але поспішіть — демони чекати не люблять.

Марія чмокнула чоловіка в щоку і впевнено повела нас до порталу.

— Нам же заборонили ним користуватись? — не втрималась я.

— Тепер уже можна, — усміхнулась вона. — Ви ж одружені. Простір стабілізували — тепер лишилось його закрити.

У мене навіть не було часу, щоб усвідомити…

Я одружена.

Нічого собі.

Мені треба повідомити батька.

Де я тепер житиму?

Мої речі… Їх треба перевезти до Еріана? Чи до академії?

А як це взагалі буде?..

Поки Еріан вводив координати на панелі, я не втрималась і озвучила те, що крутилася в голові.

— Ви ж портальний маг. Чому самі нас не перенесете? — несміливо звернулася до Марії.

— Бо я на другому курсі, — знизала плечима вона. — Хочеш залишитися без ноги?

Я миттєво уявила, як одна з моїх ніг зникає десь в іншому місці.

— Ні, дякую. Обидві ще потрібні, — пробурмотіла я
 

Не чекаючи додаткових ризиків, ми нирнули в портал, і вже за мить опинилися у знайомій портальній залі академії.

За дверима було справжнє пекло — у хорошому сенсі. Метушня, голоси, виклики. Студентів групами виводили: когось парапетом та каретами відправляли до Оски, інших — Ігнатус по двоє переносив до вже підготовлених тимчасових пунктів у містах. Кожен знав, що робити. Хтось координував списки, хтось рахував запаси, хтось просто допомагав упакувати речі. Робота кипіла.

— Де Енора? — запитав ректор у першого-ліпшого викладача, що пробіг повз нас.

— У холі, керує процесом! — відповів той на ходу, не зупиняючись.

Попри явну напругу в повітрі, все функціонувало з точністю злагодженого механізму. Паніка була, але контроль над нею — теж.

— Дейлан, ти запізнився! — раптом гаркнула Марія, і її голос перекрив загальний гул.

Я обернулася — і побачила хлопця, який явно привертав увагу. Він був молодий, але з якоюсь надто впевненою поставою. Темне волосся спадало на плечі, а на обличчі грала посмішка — та сама, від якої зазвичай трапляються романтичні неприємності. Поруч із ним стояла Оша.

Отже, це і є Дейлан? Брат короля. І її наречений.

— Варто було трохи затриматися — і вже навколо тебе черговий хаос. Зізнавайся, знову твоїх рук справа? — звернувся він до Марії з легкою іронією в голосі.

— Цього разу вже точно не я, — закотила очі вона. — Порталом можна користуватися. Сховай свою наречену в палаці. А мені потрібен Ігнатус.

— Він надворі. Допомагає дітлахів переміщати, — коротко відповів Дейлан.

Я обережно підійшла до Оші. Хотілося переконатися, що з нею все гаразд. Вона виглядала… щасливою? Вперше за довгий час. Її очі світилися по-особливому через нареченого.

— Анно, це що? — запитала вона, втупившись у мій браслет. — Це те, що я думаю?

— Так, те саме, — кивнула я. — А з тобою все в порядку?

— Я думала, що так, поки не дізналася, що мене не покликали на весілля! — образилась вона, але без злості, радше з підколюванням.

— Це не було весіллям, а лише церемонією. — Я зітхнула. — Але на справжнє весілля я тебе точно запрошу… якщо воно буде.

Дейлан уже взяв Ошу за руку і почав вести її до портальної зали.

— Дивись мені! Хочу знати всі подробиці! — вигукнула вона, обернувшись і махаючи мені пальцем.

На вулиці було ще людніше, ніж всередині. Всі поспішали якнайшвидше покинути територію академії.

— Доню, ти тут! — батько підбіг, ледь не збивши мене з ніг. — Як я злякався… Він тебе викрав, а мене не випускали!

— Все нормально, — відповіла я. — Він мене не викрадав. Ми були у короля.

— Це що таке? — його погляд ковзнув до мого зап’ястя. — Браслет? Тебе змусили вийти за нього? Ще й магічно засвідчений?! Я його зараз в порошок зітру!

— Стій! — зупинила я його. — Я цього хотіла. Ти нічого не робитимеш. Я тепер дружина Еріана.