Розділ 17: Перше заняття

Чому саме Анна примудрилася травмуватися? Та ще й під час звичайної розминки. Вона що, спеціально? Чи це якийсь злий жарт долі?

Довелося навіть раніше закінчити заняття, щоб віднести дівчину до Фреї. Вона взагалі їсть? Звідки в цьому тендітному тілі беруться сили? Який з неї бойовий маг?

І нікого не видно. Чому лазарет порожній?

— Фрезія? Ти тут? — озвався я, трохи нервуючи.

— Так, хвилинку, зараз вийду, — відповіла цілителька з-за ширми. Мабуть, копається у своїх травах.

Анна тим часом скривилася, намагаючись поворухнути ногою.

Я провів рукою по її травмованій кінцівці, пускаючи трохи льодової магії, щоб притупити біль.

— Тут болить? — торкнувся до щиколотки. Схоже, вивих.
— Що тут у нас? — пролунав голос Фрезії.

— Маю першу травмовану студентку на посаді ректора, — відповів я і не втримався від посмішки. Мені здалося, чи щоки Анни справді почервоніли? — Не я, якщо що. Анна.

— Добре, йдіть уже, льєр ректор, далі ми самі впораємось.

У мене й справді ще купа справ. Тож лишаю студентку в надійних руках. Тим паче, ввечері — заняття.

У кабінеті на мене вже чекала Асма — тепер вона була моїм секретарем. Раніше вона працювала з Годріком і погодилася залишитися й зі мною. Чудово, бо навчати нову людину й вводити її в курс справ було б справжнім головним болем.

Тож тепер у приймальні мого кабінету сиділа Асма. Жінка вже поважного віку, зате уважна й зібрана.

— Льєр-ректоре, потрібно затвердити тематику балу, — повідомила вона з порога.

— Якого ще балу? — здивувався я.

— До «Дня батьків». У цю суботу, — озвалася вона трохи знічено.

— І чому я чую про нього вперше?

— Як же ж… — розгубилася Асма. — Він щорічний. Проходить у першу суботу першого навчального тижня.

Цього мені ще не вистачало.

— Хто займається організацією?

— Я, — коротко відповіла вона. — Прийшла уточнити тематику, щоб маги ілюзії могли почати оформлювати залу.

— Які варіанти?

— «Райський сад», «Піратське логово» або «Сафарі».

— А я можу запропонувати свою ідею? — поцікавився я.

— Думаю, так.

Це буде цікаво. І, сподіваюся, сподобається одній дівчині. Я посміхнувся подумки.

Проговоривши ще годину з Асмою й остаточно затвердивши всі нюанси нової тематики, я рушив на лекції. Після них — довга планерка з викладацьким складом академії: обговорення норм покарань для порушників дисципліни та стос паперів, які терміново потребували підпису ректора.

Чи не забагато я на себе взяв? Можливо, варто найняти ще одного викладача на бойовий факультет? Але подумати про це я не встиг — у двері постукали.

— Леді Верн чекає на вас у приймальні, — озвучила Асма.

«Леді Верн?» — не одразу второпав, хто це. Аж потім згадав: це ж псевдонім, під яким моя невдала наречена вступила до академії. Точно. Анна. У нас сьогодні заняття.

Проводити його в кабінеті ректора — ідея погана. З нашим темпом ми точно щось тут рознесемо. Я кинув погляд у розклад — яка з тренувальних аудиторій вільна?

На моє лихо, майже все крило, де вони розташовані, зараз на ремонті. Не далі як учора якийсь бовдур забув активувати захисний щит, і студенти-вогневики з третього курсу підірвали стіну. Тепер ремонт обіцяють завершити не раніше кінця тижня.

І де ж мені тепер з нею займатися?

Я вийшов із кабінету — Анна вже чекала. З вигляду — трохи нервувала.

— Асмо, портал ще не почали налаштовувати до балу? Заряду вистачить? — поцікавився я, зупинившись біля дверей.

— Так, ще три дні ним можна користуватися. У п’ятницю почнуть налаштування, — кивнула вона.

Налаштовувати портал потрібно, якщо він розміщений у самому закладі — як-от в академії чи палаці. Щоб ніхто сторонній не міг проникнути всередину, гості користуються іменними перепустками, підв’язаними магією до конкретної особи. Це потребує багато енергії, тому з п’ятниці почнуть під’єднувати накопичувачі.

В академії портал з’явився лише наприкінці минулого року. Майстер Ігнатус разом зі своєю ученицею Марією змогли створити це диво — і академія стала однією з перших, хто його отримав.

— Асмо, ось координати. Відкрий портал через дві години, щоб ми змогли повернутися, — простягнув я їй аркуш.

— Добре, льєр-ректор, — уважно відповіла вона.

— Сподіваюсь, ти ведеш її в романтичне місце? — озвався нізвідки Макс.

Я проігнорував його черговий викид, хоча подумки зітхнув. Але вчасно згадав: Анна була в легкій сукні, а місце, куди ми прямуємо, зовсім не тепле.

— Почекайте кілька хвилин, я дещо забув, — кинув я і розвернувся назад.

— Куди ми збираємося? — знервовано спитала Анна, поправляючи тонку сукню.

— Не хвилюйся. Ми тренуватимемось там, де тобі легше контролювати силу. Принаймні найближчі три дні, — відповів я і розвернувся.

Я швидко забіг до костелянші, схопив два теплих плащі, шапки та рукавиці — і примчав назад.

— Одягни це. І ходімо, ми вже втратили пів години.

Я дав знак, і Асма активувала портал. Закрутився вихор. Я взяв Анну за руку — і ми увійшли.

Мить — і ми вже стояли на сніжному плато на сході Ніваллісу. Саме тут колись мій наставник учив мене контролювати силу.

Анна розгублено озиралася навколо — і завмерла, вдивляючись у далечінь. У напрямку дому графа Дюваля. Я й не подумав, що ми так близько. Та вона швидко зібралася.

— Ми на самому півночі Ніваллісу. Льодове плато. Твоя магія найлегше відкликається в рідній стихії, — пояснив я. — Ти ж родом із Ніваллісу? Де саме жила?

— Мій батько купець. Ми часто переїжджали, — відповіла вона ухильно.

Якби я не знав, хто ця брехуха насправді — повірив би. Гарна акторка. Але викривати її — не в моїх інтересах. Зате дражнити й виводити на емоції мені дуже подобається.

— А ваш тато буде на «Дні батьків»? Дуже хотів би з ним познайомитися. Цікаво ж, хто виростив таку талановиту дівчину.

— Так… Він обіцяв бути, — відповіла вона трохи злякано.

Оце вже цікаво. Я ж чудово знаю, як виглядає Люсьєн Дюваль. То як же він збирається зі мною знайомитись?