Розділ 8: Наметове містечко

Нас вивели на заднє подвір’я — з іншого боку, подалі від тих, хто ще не прийшов на відбір. Саме тут залишалися дівчата, які вже пройшли далі — майже студентки. Біля одного з виходів поставили столи, на які Марта з донькою виклали випічку та напої.

— Марто, ти була права — я пройшла! — кинулася я до кухарки, не стримуючи радості.

— Та я й не сумнівалася, — усміхнулась вона. — Пригощайтеся, дівчата, бо всі такі сором’язливі — ніхто й не підходить.

— О, ми залюбки. Ти ж любиш випічку? У вас немає якоїсь специфічної дієти? — спитала я, бо що я, власне, знала про німф?

— Ні, я їм звичну для тебе їжу. Залюбки візьму щось підкріпитися.

— Це Оша, ми познайомилися на відборі. А це Марта — кулінарний бог, і її дочка Алісія.

Ми вдало підійшли: саме в той момент, коли натовп студентів помітив, що їжу можна брати, біля столів почалася справжня товкотнеча. Нам же пощастило — ми встигли набрати смаколиків і відійшли до затінку під деревом, де зручно вмостилися й чекали на завершення відбору.

Коли з’явилися викладачі, день вже схилявся до вечора. Студентів зібралося чимало — чоловік двісті-триста, не менше. Ректор узяв слово:

— Вітаю вас із успішним проходженням відбору. Навчання тут відкриє перед вами багато можливостей. Уже до кінця навчання дехто з вас зможе підвищити свій рівень — та для цього доведеться докласти зусиль.

Списки з вашими факультетами та спеціалізацією вивішені на кожних дверях. Ознайомтеся з ними та підійдіть до своїх деканів.

Цього року посаду декана факультету людської магії обіймає магістр Октавіус Прескот. Декан факультету веймонів — незамінний майстер Лео. Факультет демонічної магії очолює Анада Фаргас. Декан заклинальної магії — Сан Лі, а бойового факультету — магістр Енора Далійська. Бажаю вам успіхів у навчанні!

Після цієї натхненної промови всі кинулися до списків. На відміну від мене, Оша була спокійна — вона й так знала, що навчатиметься на бойовому факультеті. А от для мене інтрига зберігалася до останнього.

Німфа знайшла моє ім’я першою.

— Анно, я знайшла! Теж бойовий. Схоже, ми вчитимемось разом.

Ідея стати бойовою магинею мені подобалась. Не знаю, як до цього поставиться мій татко, але йому необов’язково про це знати. Він сам казав: “Поступай, куди поступиш, головне — в академію”. От і добре.

Головне — бути ближче до Еріана і намагатися йому сподобатись.

Звісно, це головне для нього. А я? Я зовсім не збираюся цього робити.

Бойовий факультет відкриває безліч варіантів для майбутнього — звучить серйозно, навіть солідно.

Щасливі й окрилені ми з Ошею рушили до свого декана.

— Ви, всі до одного, незалежно від походження, пройдете суворий вишкіл, — суворо промовила магістр Енора. — Бойова магія — найнебезпечніша, тож вимоги до вас будуть вищі.

Зберіть свої речі і за десять хвилин чекаю вас з лівого боку замку. Час пішов.

— Вибачте, магістр Енора… — обережно звернулася я. — Мене вже поселили до кімнати. Мені теж збирати речі?

— Інформація була для всіх. Виконуйте, студентко.

Десять хвилин — це смішно мало, щоби добігти до кімнати, зібратись і ще дістатися на місце. Оша помчала за своїми чемоданами.

Мене врятувало лише те, що я так нічого й не розпаковувала — валізи стояли, де й стояли.

Тож запізнилася я буквально на п’ять хвилиночок.

Прибігши на місце, я очманіла.

Студенти розбилися по двоє і щось збирали на землі. Причому хлопці — з одного боку, дівчата — з іншого.

— Анно, сюди! Я зайняла нам місце!

Оша вовтузилась зі своїми палками, а я пішла на допомогу, хоча й не дуже розуміла, що саме відбувається.

— Що тут взагалі коїться? Я думала, нас будуть селити по кімнатах?

— Ну ти смішна. Це ж бойовий факультет! Перший рік усі бойовики живуть у наметовому містечку.

На другому — переїжджають до спільних казарм. А вже на третьому курсі отримують окремі кімнати.

Я була просто в шоці. У наметі?

Та я навіть у походи ніколи не ходила!

Усі поїздки — тільки з ночівлею в готелях чи заїжджих дворах. І завжди з гарячою ванною!

— Ти що, вмієш її складати? — спитала я, бо поки я ще оговтувалась, Оша вже зібрала каркас. Ось тобі й принцеса…

— Звісно. Ми з братами часто їздили на полювання.

Я більше заважала, ніж допомагала, але Оша, здається, цього навіть не помічала — терпляче все пояснювала, показувала, підказувала. Завдяки їй ми впоралися далеко не останніми.

Коли намет стояв рівно, гарно пришпилений до землі, декан з помічниками видала нам необхідне: посуд, спальні мішки, форму для навчання й спортивну, мило, канцелярію — повний набір виживання в умовах дикої академії.

— Вибачте, а де ми будемо митися? — обережно запитала я.

— Душові для дівчат і хлопців окремі, по сходах — перші двері ліворуч. Туалет — он за наметами, — сухо відповіла одна з помічниць.

З душем усе зрозуміло, а от туалет…

Я вирішила піти подивитися.

Виявилось, що “туалет” — це коробки, обтягнуті тканиною, всередині яких вириті ямки з якоюсь дерев’яною конструкцією, щоб можна було присісти.

Це що взагалі таке?! Та я краще вже під дерево бігатиму, ніж сюди!

Воно ж, пробачте, смердітиме, як бочка з зіллям, що зіпсувалась. А як тут усамітнитися? Будь-хто може зайти в будь-який момент! І взагалі — чим, скажіть на милість, усе це польове життя допоможе нам стати бойовими магами?

Поморщивши носик, я пішла розкладати речі у свій намет.

— І як тобі умови? — запитала я Ошу, сподіваючись на бодай крихту підтримки.

— Це так романтично! Намети, вогнища… — вона аж сяяла. — О, нам видали графік чергувань!

— Який ще графік?

— Чергувань на кухні. Польова кухня он там, в кінці. Вечерю готуємо собі самі. Наша черга — наступного тижня.

Якщо чесно, всі ці нюанси навалилися на мене зненацька. Я зовсім не очікувала таких труднощів — а заняття ж навіть ще не почалися!

Я блукала перед наметами туди-сюди, намагаючись осмислити: куди я, власне, потрапила?