Глава 14

Так, у злодія Бернарда залишилася позашлюбна донька. Поява Ейсани на світ не була наслідком кохання, адже багато років тому той гном збезчестив вродливу, молоду селянку проти її волі. Працюючи придворним магом короля, мав необмежену владу, яка й породжувала певну вседозволеність. Після ганебного вчинку пригрозив бідолашній гномі-селянці, звелів мовчати. І нещасна дівчина мовчала, а під серцем носила дитя. Коли народила доньку, ніхто й не здогадувався, хто саме її батько. Згодом гнома занедужала, жодний цілитель не зумів допомогти. Перед смертю вона розповіла дорослій Ейсані всю правду та попрямувала у засвіти.

Поховавши матір, дівчина довго метикувала, що ж робити далі. Хай там як, але характер та потужну магію успадкувала від Бернарда. Зрештою, важко працювала й старанно навчалася в місцевій академії, здібну молоду гному згодом найняли придворною магинею. Звісно, ніхто й гадки не мав щодо справжніх намірів дівчини! А бажання було лише одне, звільнити з кристала рідного батька. Схоже, Ейсану геть не бентежило, що він справжній покидьок… Молода гнома воліла стати відданою ученицею цього генія-мага, а жага до певних заборонених знань межувала з божевільною одержимістю. 

— Мій батечку… Я звільню тебе, разом ми сила, чимало зуміємо зробити, змінити цей світ… — вийнявши з торбини кришталевий куб, Ейсана благоговійно гладила його пальцями. — Ніхто й не підозрює, що я твоя донька… Не вельми вчасно з’явилися ті кляті мілдгардці, проте це навіть на руку! У зникненні кристала звинуватять ту біляву дурепу, яку також шукатимуть, — зловтішно глипнула на прозору кулю, всередині якої клубочилася сутність Віндсміл. — Могла би її вбити, але маги-шукачі відразу вловлять мій слід, а мені ще знадобиться перебувати при дворі… Цей кристал блокуватиме магію мілдгардки, її не знайдуть…

Вранці королівський палац сколихнула жахлива новина, кудись безслідно зник кристал безсмертя, а заразом і Ліскіта, яка не з’явилася на ранкову трапезу. Знічений Рейнвольд розгублено, налякано лупав очима, не вберіг свою наречену… Ба більше, як це пояснюватиме її батькам, альмаїр Віндсміл оскаженіє! Вже й картав себе, що привіз дівчину до Двергленда, сиділа би в своєму маєтку!

Здавалося, від гучного вереску Джордана Червоного здригався палац, слуги-гноми завбачливо ховалися по закутках від прояву гніву короля та спалахів вогняної магії. Зрештою, шукачі-маги відразу кинулися на пошуки зниклого кристала та дівчини, вже й ніхто не сумнівався, що саме Ліскіта його поцупила.

— Ваша Величносте, ми неодмінно знайдемо кристал, — похмурий Варден намагався заспокоїти розчервонілого в гніві правителя гномів.

— Одна морока з вами! — оскаженіло верещав Джордан Червоний, аж капелюх на голові підстрибував. — Краще би вже довіку той кристал перебував у сховищі, а ви… Через вас лише біди! — шпурнув вогняний згусток, який пролетів повз застиглого Вардена й поцілив у стіну. — І де шукати ту вашу Віндсміл?! А якщо вона не проста стихійниця, а чиясь шпигунка?! Якщо зуміє звільнити Бернарда?! Якщо…

— Ваша Величносте, сумніваюся, — виправдовувався блідий Рейнвольд. — У гери Віндсміл слабка магія і бракує на те знань…

— Та що ти знаєш про підступи, юначе?! — писнув розлючений король. — Негайно вирушайте на пошуки! Знайдіть той кристал, доки хтось не звільнив Бернарда! Всіх обшукати, усіх без винятку! — горлав до тремтячих вартових, які причаїлися біля стін зали, мов налякані няугри.

Після гнівних тирад правителя понурі мілдгардці попрямували слідом за Варденом до його апартаментів, варто обговорити з альмаїром подальші дії.

— Гере Остене, у вашому записнику я зауважив одне потужне пошукове заклинання, — Рейнвольд похмуро глипнув на задумливого Вардена, який застиг у м’якому кріслі. — Згідно з формулами, знадобиться магія вогню, тобто, моя…

— Ти вже «допоміг»! — злісно буркнула Маїра. — Задоволений?! Навіщо взяв до Двергленда свою Вінсміл?! А якщо вона і насправді шпигунка, зрадниця? — пропалювала докірливим поглядом, а парубок лише судорожно зітхнув. Звісно, Остен ще довго буде колоти своїми словесними шпильками! Хотів завдати їй болю і сам втрапив в халепу… Навіщо ж Ліскіті знадобився той кристал? Якби лише знав, що через неї буде стільки клопоту! Як кажуть, не варто комусь рити яму, бо й сам можеш в ній опинитися…

— Годі вже сваритися! — Варден рішуче підвівся з крісла. — Гере Брайте, нам знадобиться бодай якась річ гери Віндсміл, спробуємо вловити її магічний слід…

За кілька хвилин Рейнвольд приніс шовкову дівочу панчоху, оздоблену блакитними стрічками. Поглянувши на цю річ, Маїра лише гидливо хмикнула й скривила губи, ну й смак в тієї білявки!

Хоч як стихійники не намагалися зосередитися і вловити слід зниклої Ліскіти, проте марно, наче крізь землю провалилася… Ніхто ж наразі не знав, що Віндсміл в кристалі, а ця маленька "в'язниця" заразом блокує і магічний слід. Варден вже й гадав, що дівчину вбили. Ймовірно, вона діяла не сама, хтось її спонукав викрасти кристал та опісля холоднокровно позбувся свідка, хтозна? Залишалося лише губитися в здогадках...

— Можливо, її поглинули духи темряви, — хоч Маїра й холоднокровно висловила свої припущення, проте осоружній білявці не бажала смерті. — Навіщо їй знадобився той кристал? — задумливо насупила брови. — Цікаво, з ким вона спілкувалася в палаці? Варто з’ясувати… — виникала здогадка, що дівчині хтось міг розповісти про наслідки знищення Бернарда, про які парубок не здогадувався… Із смертю гнома зникне й те прокляття, авжеж! Можливо, саме тому Віндсміл зважилася на цей вчинок?

— Ліскіта мені казала, що вчора гуляла по Двергленду з тією гномою… Ейсаною… — стиха пробубонів Рейнвольд. — Здається, вона придворна магиня…

— Гадаю, варто з нею поспілкуватися, — Варден задумливо стиснув губи.     

Не зволікаючи, Рейнвольд послав одну зі служниць за Ейсаною. Саме цієї миті молода гнома прямувала в бік сховища, де щоранку прибирала в приміщенні й оглядала магічні кристали. Схоже, король Джордан і гадки не мав, що пригрів в палаці змію, оскільки хитра дівчина жодним натяком цього не виказувала, сумлінно виконуючи свою роботу.