Глава 13

Протягом дня Ліскіта неабияк нудьгувала в своїй гостьовій кімнаті, розвалившись на ліжку. Палац їй геть не сподобався. Інтер’єр примхливій дівчині здавався надто простецьким, убогим, також дратували гноми, які снували замком, зарозуміла мілдгардка не вельми приязно, навіть зверхньо ставилася до представників цієї раси. Гуляти по Двергленду не бажала, принаймні, не сьогодні. Вже й картала себе, що погодилася на нудну подорож, але ж не могла відмовити Вольді, ба більше, з ним завше поруч перебуватиме Остен, ця дівиця мов кістка в горлі! Раптом злісні роздуми Віндсміл перервав стукіт в двері, вона здригнулася й підвелася на ліжку.

— Увійдіть! — ліниво позіхаючи, зрештою, встала на ноги.

Рипнули двері, на порозі з’явилася руденька гнома Ейсана, та сама придворна магиня, яка вранці принесла до лабораторії кристал безсмертя.

— Вельмишановна геро Віндсміл, — гнома улесливо посміхнулася, окинувши цупким поглядом вродливу мілдгардку в пишній сукні з відвертим вирізом біля шиї. — Оскільки ви наша поважна гостя, хочу вас трохи розважити та запропонувати прогулятися по Двергленду…

— Прогулятися? І на що тут, під землею, можна подивитися? — дівчина невдоволено підібгала губи, виказуючи зневагу.

— В нас цікавого чимало… — солодко промурмотіла Ейсана. — Наприклад, Кришталеві Озера… Ці водоймища надають сил, відновлюють, омолоджують організм… Раджу скупатися, чимало туристів з різних королівств навідуються до нас заради цього…

— Заманливо… — невдоволення й роздратування Ліскіти змінювалися цікавістю. — Гаразд, я згодна, заінтригували…

— Тоді ходімо, я взяла для вас рушник і туніку для купання, біля водоймища є приміщення, де можна перевдягнутися, — гнома здавалася втіленням ввічливості, виказуючи турботу. — Заразом я розповідатиму вам про Двергленд, місцеві звичаї та традиції…

Покинувши територію палацу, Ліскіта з гномою неспішно крокували вузенькими вуличками селищ, а попереду виблискували сріблясті плеса водоймищ.

— Це Кришталеві Озера, гадаю, купання вам сподобається, — зиркаючи на мілдгардку, Ейсана заразом розповідала про своє королівство, проте Ліскіта геть її не слухала. Не вельми цікавили ті гноми зі своїми особливостями. Дівчина лише зневажливо кривила губи, роздивляючись низенькі хатини селища, як же сумувала за Нірбургом, мілдгардською столицею!

— А у вас є крамниці з одягом та прикрасами? — раптом поцікавилася в Ейсани.

— Зазвичай місцеві дівчата та жінки виготовляють прикраси й шиють одяг власноруч, інколи влаштовуємо ярмарки, де можна придбати все необхідне, — терпляче пояснювала гнома. — Неподалік від палацу є крамничка з кристалами й фоліантами, там…

— Мене це не цікавить, — буркнула Вінсміл. — Але ваші озера гарні… — кивнула в бік водоймищ. Саме цієї миті дівчата наближалися до крайки берега.

Перевдягнувшись за допомогою Ейсани, Ліскіта з насолодою занурилася в воду. Гнома не збрехала, ті озера й дійсно надавали сил, розслабляли, позбавляючи негативних думок. Якщо в замку не довелося скупатися, то хоч зараз є слушна нагода.

Ейсана залишилася на березі, задумливо спостерігаючи за Віндсміл, яка з заплющеними повіками дрейфувала на поверхні водоймища. Заразом розстелила на траві білу скатертину, вийняла з торбини наїдки й гномський ель, наче воліла догодити знатній гості.

Після купання Ліскіта вийшла на берег та відразу висушила себе відповідним заклинанням, схоже, рушник не знадобиться. Гнома з улесливою посмішкою простягнула їй вовняний плед, а розімліла Віндсміл відразу в нього закуталася й сіла на траву. Саме зараз неабияк смакував солодкуватий гномський ель, п’янкий напій огортав умиротворенням, вже і раділа товариству турботливої гноми…

— В палаці говорять, що ви наречена гера Брайта, — сьорбаючи з кухля ель, Ейсана нервово змахнула з чола руді кучері й наморщила широкий лоб, шмигнувши кирпатим носом.

— Саме так, я погодилася супроводжувати мого Вольді до Двергленда, — гордовито мовила дівчина. — Незабаром в нас весілля, — схоже, про майбутню дуель з Варденом ще не знала, парубок про це не розповів.

— Як досвідчена, сильна магиня, я відчуваю, що ваш наречений під впливом прокляття, — гнома задумливо похитала головою. — Він не вміє кохати…

— Байдуже, мені це лише на руку! — випалила захмеліла Віндсміл, труснувши локонами . — Саме зараз мій Вольді розсудливий, поміркований, а його цікавлю тільки я! Не вельми би й хотілося, щоб зникло те прокляття, бо колись мій наречений кохав іншу дівчину, а зараз…

— А чи вам відомо, що зі знищенням кристала безсмертя зникне і прокляття? — Ейсана запитливо вигнула руду брову, напружено зазираючи в сапфірові очі мілдгардки. — Якщо гер Бернард помре… — її голос раптом здригнувся. — Якщо помре, то ваш… наречений стане таким, як був колись…

— Ой, лишенько… — Ліскіта у бентезі вирячилася на гному. — Треба негайно повідомити про це Вольді, він же…

— Чи варто? — Ейсана не зводила з розгубленої співрозмовниці цупкого погляду. — Ваш наречений виконує наказ мілдгардської королеви, хіба ж стане відмовлятися? Ба більше, він не сам, співпрацює з Остенами…

— І що ж мені робити? Сподіваюся, вони не впораються з тим кристалом, досі ніхто не зумів, — судорожно зітхнувши, Ліскіта наче заспокоювала себе. — Вони не зможуть…

— А якщо зуміють? — мовивши вкрадливо, гнома сьорбала з кухля ель. — Зважаючи на силу тих стихійників, це ймовірно… Під керівництвом альмаїра Остена його сестра та ваш наречений можуть і впоратися, повір мені…

— Я… я не дозволю, я… — затинаючись, дівчина хапала ротом повітря у страху, бо розуміла, що зі зникненням прокляття Рейнвольд зміниться, відмовиться від шлюбу, оскільки раніше кохав лише Маїру, під час навчання в академії в бік інших стихійниць навіть не дивився.

— Можу вам допомогти, — Ейсана лукаво, з запалом блимнула чорнотою очей. — Але вам знадобиться де-що зробити…

— Що саме?! — дівчина нетерпляче витріщилася на застиглу гному. Задля власних амбіцій ладна на все, не поступиться Остен своїм Вольді! Хай там як, Брайт належатиме лише їй, вродливій гері Віндсміл, яка завше звикла отримувати бажане.