Глава 12

Вранці мешканців палацу будили дзвіночки, які гучно відлунювали у вузьких коридорах, оздоблених вздовж кам'яних стін візерунками малахітових кристалів. В замку відразу запанувала пожвавлена метушня, а заспані гноми-слуги снували, мов няугри й поспішно бралися до роботи. 

Гостям-мілдгардцям управителька Гертруда повідомила, що незабаром ранкова трапеза, в бенкетній залі неодмінно з’явиться королівська родина. Джордан Червоний воліє особисто обговорити з прибулими магами подробиці щодо знищення кристала безсмертя, його неабияк хвилювала ця справа. Зрештою, спокійно не спатиме, доки не позбудеться ненависного гнома Бернарда, ув’язненого в тому кристалі.

На щастя, Маїра володіла магією води і це значно полегшувало процес умивання вранці. Слуги до кімнати притягли діжку з теплою водою, заразом дерев’яний тазик та цебро. Купальня в замку була загальною для всіх, лише королівська родина користувалася окремою.

Здіймаючи в повітрі потоки теплої водички, Остен лише зловтішно посміхалася, уявляючи, як бідкається Віндсміл, не звикла до подібних умов. Не вельми зручно їй доводиться з умиванням, магія повітря у цій справі не допоможе. Маїра наче серцем відчувала, як гнівно лаялася білявка в своїй кімнаті та кляла вже цю подорож до Двергленда на чому світ стоїть…

В бенкетній залі на довгому дерев’яному столі красувалися апетитні страви й напої, метушливі служниці наповнювали срібні келихи міцним гномським елем, на тацях підносили горщики з грибною юшкою.

У приміщення впевнено увійшли Остени, а слідом і Брайт, сонно позіхаючи. За його лікоть, мов реп’ях, вчепилася набундючена Ліскіта та злісно блимала очима на присутніх в залі гномів, які вже розташовувалися за столом на довгих лавках з різьбленими спинками.

За кілька хвилин до зали завітав і Його Величність Джордан Червоний, поряд крокувала низенька гнома-королева в пишній, строкатій сукні, за ними прямували сини й донечки. Як виявилося, дітлахів в монаршого подружжя гномів чимало. Старший син одружився рік тому з вродливою мілдгардкою, Найленою Кагард, яка також була присутня. Нещодавно подарувала спадкоємцю престолу сина, це дитя успадкувало зовнішність і магію батька-гнома.

— Вітаю в Двергленді, вельмишановні стихійники! — король Джордан умостився на троні та урочисто здійняв келих з елем, вітаючи гостей. — Сподіваюся, ви зумієте знищити кристал безсмертя зі злодієм Бернардом! — промовляв писклявим голосом, окинувши присутніх цупким поглядом з-під крисів червоного капелюха, поверх якого виблискував золотий королівський вінець. — Мої придворні маги досі не зуміли… — злісно блимнув очиськами зі спалахами магії вогню в зелених райдужках.

— Докладатимемо усіх зусиль, Ваша Величносте, — зустрічно піднявши келих, Варден стримано кивнув правителю.

Куштуючи грибну юшку, сидяча за столом біля брата Маїра інколи крадькома зиркала на Рейнвольда, який розташувався разом з Віндсміл якраз навпроти. Випадково вони на мить зустрілися поглядами, сагрір відразу насупився й опустив голову. І чому ж ця Остен так дратує та водночас здіймає хвилю непроханого бажання? Ще досі пам’ятав ту єдину ніч любощів в маєтку, як і різку відмову опісля, а саме, потужний удар магією… Мабуть, варто вночі навідатися до кімнати Віндсміл й вгамувати хіть, недарма ж узяв її з собою до Двергленда! Бодай якась користь…

Приборкуючи небажані думки, Рейнвольд приєднався до бесіди короля з Варденом, маги за столом напружено обговорювали варіанти знищення кристала.

Після ранкової трапези управителька Гертруда супроводила мілдгарців до королівської лабораторії, у якій раніше завзято працював той самий гном-злодій Бернард. Колись він був придворним магом Його Величності, проте виявився зрадником, охоплений бажанням захопити владу.

— Ліскіто, тобі варто повернутися до своєї кімнати, — задумливо мовив Рейнвольд, оскільки білява наречена лише заважатиме під час роботи й відволікатиме. Парубок вже з цікавістю роздивлявся приміщення, численні фоліанти на високих стелажах, скрині з кристалами та пергаменти з залишеними Бернардом записами. Чимало корисної інформації!

— Вольді, а що я робитиму сама? Мені ж буде нудно! — Віндсміл обурено надула губи, а стояча позаду Маїра злісно видихнула, як же дратувала та білявка!

— Можеш прогулятися по Двергленду… — відсторонено пробубонів Брайт, гортаючи узятий з полиці фоліант. — Попроси когось зі слуг, щоб показали тобі королівство…

Саме цієї миті до лабораторії увійшла молода рудокоса гнома у супроводі двох охоронців. Притискаючи до грудей кришталевий куб, напружено глипала на присутніх темними, мов ніч, очима.

— Вітаю, — скривила губи в подобі ввічливої посмішки. — Я гера Ейсана, придворна магиня. Принесла зі сховища кристал безсмертя, — якось неохоче поклала на стіл прозорий куб, грані якого були завбільшки з людську долоню. Всередині цього кристала клубочився сірий дим та водночас мерехтів золотистими іскрами.

— Бернард… він ув’язнений в кристалі, це енергія його сутності, — зіщуливши сталево-сірі очі, Варден вказав пальцем на той сірий дим. — Ховається всередині… Доки кристал не знищено, Бернарда можна вважати живим. Звісно, самотужки вже не зуміє покинути свою «в’язницю», але за допомогою сторонньої допомоги… — задумливо хмикнувши, альмаїр торкнувся пальцями кришталевої поверхні куба, а вируюча сутність гнома загрозливо озвалася спалахом іскор. — Варто якнайшвидше спробувати знищити цей кристал, роботи в нас чимало, — глипнув на застиглих Маїру й Рейнвольда, які зацікавлено споглядали кристал.

За кілька хвилин невдоволена Ліскіта у супроводі управительки покинула лабораторію, дошкуляючи Гертруді своїми забаганками. Провівши Віндсміл уважним поглядом, Ейсана криво всміхнулася своїм думкам. Продовжуючи стояти біля столу з кришталевим кубом, нервово сіпала цупкими пальцями довгу спідницю з зеленого сукна, з-під якої виднілися округлі носки вишневих лакованих черевичків. 

— Гаразд, треба братися до роботи… — Варден з натяком поглянув на застиглу гному, яка насупила руді брови й чомусь не поспішала покидати лабораторію. — Якщо щось знадобиться, ми вас покличемо, — звісно, присутність сторонніх лише заважатиме.