Глава 11

Не бажаючи вислуховувати гнівні тиради брата, Маїра стрілою вилетіла з зали й опинившись в своїй кімнаті, дала волю емоціям. З пальців мимоволі зірвався згусток руйнівної магії води й поціливши в горщик з квітучим деревцем, враз заморозив бідолашну рослину. Рухнувши на ліжко, дівчина гірко розридалася, як же нестерпно терзав роздираючий біль! Краще б довіку не бачили очі того рудокосого, вже осоружного стихійника! Чому ж виверти долі такі жорстокі й сагрір з’явився в маєтку? І вже не так жахала майбутня сумісна подорож до Двергленда, як дуель… А впертий, розлючений Варден не змінить свого рішення. У невідворотному поєдинку неодмінно знищить Рейнвольда! Навіть попри образи й приниження дівчина не бажала йому смерті, не воліла, щоб рідний брат став холоднокровним вбивцею… Звісно, у всьому звинувачувала себе, але що вже змінити?

З важким тягарем на серці дівчина збиралася в дорогу, самотужки пакувала речі без допомоги служниці, бо не воліла нікого бачити, навіть на вечерю не з’явилася, мовляв, що кепсько почувається. В маєтку Остен панувала напружена тиша, слуги відчували на відстані гнів альмаїра й завбачливо ховалися по кутках, мов налякані няугри, лише боязко перешіптувалися, пліткуючи. З-за дверей подружніх апартаментів Остенів ще довго відлунювали гучні голоси, схоже, Варден і Марвелія сварилися. Зрештою, грюкнувши дверима, розлючена альмаїра попрямувала спати до дитячої кімнати Росани.

Вранці біля воріт маєтку очікувала запряжена кентавром карета, до якої алеями мовчки прямували бліда Маїра та насуплений брат. Дівчина вбралася в зручну дорожню сукню з коричневого сукна, гаптовану золотистим орнаментом квітів та легкі шкіряні черевички.

Попри вчорашні чвари, Марвелія вийшла надвір попрощатися з чоловіком і зовицею, хоч те прощання було стриманим, холодним. Няугр Вільгельм залишився в маєтку, бо невідомо, як тварина поводитиметься в підземному Двергленді.

Карета рушила з місця, прямуючи звивистими стежинами в бік володінь Брайта. Маїра розташувалася на м’якому сидінні навпроти брата, з відчуттям провини і сорому навіть боялася підняти голову, скляний дівочий погляд застиг на оксамитовій обшивці підлоги карети. А Варден мовчав, задумливо споглядаючи у вікні мальовничі краєвиди королівства. Жодного слова не мовив до сестри. Та краще би сварився, кричав, оскільки те мовчання було важчим за все. За ним приховувався німий докір, вируючий гнів та буревій емоцій, Маїра це серцем відчувала, бо знала свого брата. У гонитві за власним щастям повелася легковажно, нерозсудливо і вкотре картала себе. Якби ж могла повернути час назад та все виправити, стерти геть ту ніч з Рейнвольдом, яка досі зрадницьки спливала небажаними спогадами…

Маєток Брайта розташовувався якраз по дорозі до Двергленда, біля воріт вже очікував молодий сагрір, але не сам. Глипнувши у вікно, Маїра судорожно видихнула й злісно стиснула губи. Біля рудокосого парубка, вбраного в дорожній костюм, застигла знайома, струнка, ненависна дівоча постать…

«Віндсміл…» — серце юної Остен болісно здригнулося й застигло каменем.

Коли карета зупинилася, Брайт впевнено наблизився та рвучко відчинив двері, а його слуга завантажував дві валізи позаду екіпажу.

— Вітаю, Ваша Ясностихійносте, — пробубонів Рейнвольд з відвертою неприязню. — Моя наречена гера Віндсміл подорожуватиме з нами. Гадаю, не заперечуватимете, — з викликом блимнув очима на насупленого альмаїра, який відразу пересів до сестри.

— Мені байдуже, — зневажливо буркнув Варден, підібгавши губи.

Рейнвольд галантно допоміг своїй пасії залізти в карету, а та білявка, зверхньо хмикнувши, стримано привіталася з альмаїром й умостилася навпроти Маїри. З переможним блиском в сапфірових очах гордовито підняла підборіддя й відразу з показовою ніжністю поглянула на Рейнвольда, який сів поруч.

Маїра і гадки не мала, як зуміє витримати цю нестерпну подорож в товаристві сагріра та Ліскіти, повітря в кареті наче враз зробилося важким. З показовою злобою відвернулася до вікна, бо лише гарні краєвиди заспокоювали, вгамовуючи душевний буревій. Таке враження, що Рейнвольд навмисно волів завдати болю, запросивши подорожувати Віндсміл. Гаразд, стерпить. В подальшому намагатиметься бути стриманою, виказувати байдужість, більше не дозволить спровокувати себе на гнів, як і личить шляхетній особі. З колишнім Вольді варто розпрощатися назавжди, стерти геть спогади минулого. Можливо, вже би й подумки налаштувалася на те, що після мандрівки до Двергленда їхні шляхи розійдуться назавжди, але жахала та клята дуель, якої волів Варден.

Подорож тривала в напруженому мовчанні, лише інколи Ліскіта щось улесливо мурмотіла до свого нареченого, а він відповідав стриманим кивком, або скупою фразою. Зрештою, тишу порушив альмаїр із наміром обговорити завдання королеви, таке враження, що окрім знищення кристала безсмертя його нічого не цікавило. Можливо, бажав відволікти сестру від важких думок та зосередити її увагу на виконанні наказу правительки. Хай там як, розумів, що дівчині боляче.

— Є кілька корисних формул сплетінь, наданих мені гером Говардом, придворним магом-гномом Її Величності, — Варден діловито вийняв з торбини товстий записник. — Гадаю, вони нам знадобляться, раджу ознайомитися, — підібгавши губи, простягнув той записник Рейнвольду.

Звісно, жадібного до знань сагріра неабияк зацікавила надана інформація. За мить він захоплено поринув у вивчення складних сплетінь, вже й геть не зважав на сидячу поруч Ліскіту.

— Завжди вважав, що магія гномів унікальна… — бурмотів Рейнвольд із задумливим блиском в застиглих очах. — А ось це… — тицьнув пальцем в один з записів. — Досі й не знав… три потоки магії вогню та два магії води… цікаво…

— В світі ще чимало незвіданого, зокрема, підземне королівство Двергленд, — Варден холодно підтримував розмову, попри власні емоції доведеться співпрацювати з Брайтом, оскільки накази королеви не обговорювалися.

Досі мовчазна Маїра, зрештою, відвела погляд від вікна й понуро глипнула на брата. Як же навчитися в нього тієї стриманості, розсудливості? І де подівся той вчорашній гнів? Таке враження, наче нічого й не було. Випрямивши спину, сидить поряд велично, довгі русяві коси зібрані позаду в акуратний хвіст, чітко окреслені вилиці й гордий профіль… лише в ясно-сірих очах сталевий відблиск з часткою оманливого спокою. Її рідний брат, могутній захисник… Можливо, Маїра би вважала його ідеальним стихійником, якби не твердолобість і категоричність, яку інколи альмаїр виказував до рідних та близьких.