Глава 10

— Вітаю… — увійшовши до зали на тремтячих ногах, Маїра стримано кивнула до рудокосого гостя, приховуючи вир емоцій за вдаваною кригою. Саме цієї миті Рейнвольд величаво розвалився на канапі та щось відсторонено розповідав Вардену про кристали правди.

— Вітаю, геро Остен, — пролунало холодно у відповідь. З появою дівчини Брайт враз злісно стиснув губи й опустив голову, виказуючи неповагу, зневагу. Звісно, Варден відразу відчув несподіване напруження між двома молодими стихійниками та невдоволено насупився. Схоже, в маєтку сагріра щось трапилося й сестра це приховала, невже посварилися? Повітря наче пронизувало важкими вібраціями неприязні, навіть альмаїр це помітив.

— Сідай, сестро, — зрештою, кивнув на крісло поруч. — Як вже відомо, Її Величність неабияк задоволена результатами вашої співпраці, вважає вас сильними, гідними магами. Отже, прислала до нас гера Брайта з важливим дорученням, — зазвичай королева чи король вдавалися до послуг гінців, не передавали послання через магічні скрині з метою безпеки, адже шпигуни могли й перехопити.

— Вранці до мене навідався гонець Її Величності з листом-наказом, — промовляючи це, Рейнвольд показово не дивився в бік Маїри, яка напружено застигла в кріслі. — Королева Аглаека звеліла нам… разом… їхати до Двергленда, до королівства гномів. Усім відомо, що в підземній лабораторії їхнього палацу зберігається кристал безсмертя, в якому добровільно ув’язнив себе гер Бернард, той гном… Кристал досі ніхто не зумів знищити, хоч як не намагалися найсильніші маги правителя гномів, Джордана Червоного… Отож, наша королева вирішила запропонувати свою допомогу, чомусь гадає, що саме ми впораємося… — скептично хмикнувши, парубок скривив губи. Схоже, він геть не в захваті від цього наказу, проте не міг відмовити королеві. — Ми повинні прямувати до Двергленда і спробувати…

— Я нікуди з вами не поїду! — різко випалила Маїра, злісно блимнувши плесами очей. Після всіх прикрощів не бажала мати справу з Брайтом, навіть перебувати з ним поруч, дихати одним повітрям… Непрохані емоції зрадницьки вирвалися назовні, вже й не зважала на присутність брата.

— Геро Остен… Я також не в захваті від нашої сумісної подорожі та співпраці, але це наказ Її Величності, — голос Брайта проймав кригою. — Охоче би відмовився, проте…

— Маїро, що відбувається?! — Варден проймав схвильовану, розчервонілу сестру сталевим поглядом. — Гере Брайте? Чому ви розмовляєте таким тоном з герою Остен?! — перевів злісний погляд на сагріра. — Ви посварилися? Якщо й так, то варто порозумітися! Вам доведеться разом працювати… Нічого не бажаєте мені розповісти? — запитливо, гнівно вигнув брову.

— Гадаю, гера Остен вам і сама все повідає, — голос Рейнвольда відлунював з уїдливим сарказмом та неприхованою злобою. — Ваша сестра, вдаючись до підступів, воліла позбавити мене прокляття Бернарда, хоча я цього не бажаю! Я не дозволю маніпулювати собою, мов недолугим няугром, який плутається завше біля її ніг! — вже й не стримував люті, ледь опановуючи вируючу магію вогню. — Ще й хотіла провести ритуал в моєму маєтку, вчасно я знайшов той пергамент з заклинаннями…

— Ви… Ненавиджу… — судорожно затинаючись, Маїра за мить аж зблідла, не сподівалася від Брайта на таку ницість. Ще бракувало, щоб брат дізнався про їхню ніч в маєтку, про сором і ганьбу! Невже важко було змовчати? Схоже, Ренвольд таким чином помстився за відмову в любощах та за той її удар магією… — Покидьку… — засичавши крізь зуби, дівчина геть забулася за гарні манери. Рвучко схопившись на ноги, вона з острахом глипнула на Вардена. — Я нікуди з ним не поїду…

— Маїро, що за ритуал?! — на відміну від запальних, молодих стихійників, альмаїр поводився стримано, як і личить шляхетній особі, проте палаючий погляд виказував, що та стриманість вдавана. Схоже, відвертої розмови з суворим братом не уникнути…

— Хід ритуалу був описаний на пергаменті, який я знищив, — Ренвольд наче масла у вогонь підливав, розбурхуючи цікавість Вардена. — Гера Остен гарно підготувалася, мабуть, керувалася настановами досвідченого мага, обізнаного щодо заклинань гномів…

— Заклинання гномів… — підібгавши губи, альмаїр задумливо похитав головою. — Настанови Марвелії, чи не так? — відразу здогадався, що без дружини не обійшлося. Вона вже не вперше писала наукову працю про магію та звичаї гномів, очевидно, знайшла потрібні заклинання для знищення прокляття, проте чомусь приховала від Вардена важливу інформацію. Цікаво, чому саме? — Покличте геру Марвелію! — піднявшись з канапи, грізно гукнув в темряву коридору до слуг.

За кілька хвилин до зали карбованим кроком увійшла альмаїра. Холодно привітавшись з Рейнвольдом, граційно опустилася в крісло. Звісно, відразу відчула в залі важке напруження й Марвелії геть це не сподобалося!

— Геро Остен, попрошу негайно надати мені інформацію про ритуал та умови позбавлення прокляття, гадаю, ви розумієте, про що йдеться, — промовляючи оманливо-спокійно, Варден свердлив дружину невідривним, важким поглядом. Нервово ковтнувши слину, вона мовчки кивнула, підвелася з крісла й розпачливо глипнувши на охоплену відчаєм Маїру, вийшла з зали. Зрештою, доведеться повідати чоловіку правду, в іншому випадку буде лише гірше, бо він і так неодмінно все з’ясує.

— Гаразд, я вас залишу. Чимало справ, час повертатися додому, — Рейнвольд волів уникнути подальшої розмови, оскільки незабаром з’ясується правда. Відчував, що пахне смаленим і варто забиратися геть, від гріха чимдалі. Він рвучко підвівся на ноги, проте Варден блискавично підняв правицю й поштовхом хвилі магії змусив парубка сісти на канапу.

— Не так швидко, гере Брайте, — обдарував ошелешеного сагріра крижаним поглядом. — Не підете, доки я не з’ясую правду про той ритуал, — схоже, Остен налаштований рішуче.

Нервово кахикнувши, знічений Рейнвольд злісно глипнув на бліду Маїру та опустив голову, приховуючи бентегу. Можливо, вже й пошкодував, що в гніві бовкнув зайве, доведеться виправдовуватися перед Варденом.