Глава 8

Про руйнівну, смертоносну магію темних духів Маїра неодноразово чула на лекціях в академії та з розповідей брата, хоча на власні очі ще не доводилося споглядати це жахіття. Якось Варден розповідав, що їхня матір випадково загинула через прояви тієї магії, до якої неодноразово вдавався батько, альмаїр Вольфред Остен… Тоді, багато років тому, Маїра була ще немовлям та не могла пам’ятати про злощасну, фатальну ніч, коли юний Варден кинувся рятувати матінку від магії темних. Жінка випадково з дитям на руках зайшла до кабінету свого чоловіка, який тієї миті проводив експерименти з руйнівною енергією й забув зачинити двері. Нажаханий Варден увірвався слідом й вдарив потужним заклинанням по смертоносній темряві… На жаль, матір не зумів врятувати, лише сестру. Тієї ночі дружина Вольфреда загинула, а магія темних спотворила ногу Вардена. Згодом, ще будучи студенткою, Марвелія зуміла зцілити скалічену кінцівку Остена, саме тоді він працював в академії викладачем і також обіймав посаду заступника ректора.

Хоч в королівстві магія темних під суворою забороною, але впертого, владолюбного Вольфреда нічого не зупиняло. Відомо, що ця енергія при вмілому використанні надавала сил, а батько Маїри й Вардена волів захопити трон. Подейкують, в жилах Остенів тече королівська кров, адже матінка Вольфреда, Лаура, була фавориткою вже покійного короля Мілдгарда, батька нинішнього правителя. Дізнавшись про вагітність Лаури, король тоді поспіхом одружив стихійницю зі скромним і відданим сагріром Остеном, за це нагородив його титулом альмаїра. Вольфред, батько Вардена й Маїри, народився в законному шлюбі та узяв прізвище Остен, заразом і титул успадкував.

На щастя, Варден навчив молодшу сестру заклинанням, які знищують смертоносну магію темних, нажахана Маїра відразу їх пригадала, у екстремальній ситуації мозок інколи працює ясно, безпомилково…

— Руїнус мортум адвентаре! — піднявши руки, стихійниця вивільнила з долонь блакитну енергію, яка струменем вдарила по чорному диму, розчиняючи його. — Вільгельме, відійди вбік! — загорлала до наїженого голками, наляканого няугра. Кинулася до дверей й рвучко їх розчахнула. — Охорона! Допоможіть! — відчайдушно кричала в темряву коридорів та водночас спалахами магії протистояла руйнівній енергії, яка загрозливо підступала до її босих ніг. Маїра у жаху витріщилася на відчинену скриню біля дверей, саме звідти й здіймався зловісний дим. Схоже, хтось навмисно залишив біля апартаментів Остен цей смертоносний «дарунок» з наміром нашкодити стихійниці.

Почувши гучні крики дівчини, на допомогу примчали охоронці-маги. Не зволікаючи, певними заклинаннями відразу почали знищувати руйнівну енергію темних, а хоробра Маїра їм допомагала й геть не зважала на те, що постала перед чоловіками в одній нічній сорочці й босоніж.

За кілька хвилин в коридор вискочив збентежений, наляканий Рейнвольд з оголеним торсом та в лляних штанах, а за його спиною застигла Ліскіта в самому халаті, який поспіхом накинула на себе. Очевидно, галас в маєтку перервав їхні любощі.

— Руїнус мортум фаерус! — з піднятих долонь Брайта за мить зірвалися вогняні струмені, остаточно знищуючи рештки чорного диму. — Магія темних?! Хто посмів?! — грізно вирячився на охоронців й прибулих слуг, які тупцяли в коридорі та налякано зиркали на господаря.

— Схоже, мене хтось хотів вбити… — тремтячою правицею Маїра вказала на порожню скриню біля дверей своїх апартаментів. — Саме звідти і вивільнилася та напасть... Очевидно, Ваша Стихійносте, в цьому маєтку мені раді не всі… — піднявши голову, з відвертим натяком поглянула на знічену Ліскіту, яка досі ховалася за спиною Рейнвольда. — Магія темних була спрямована саме на мене! Віндсміл, твої витівки, чи не так?! — після пережитого потрясіння гнівно бринів і здригався дівочий голос, а недавній страх змінювався хвилями люті. — Це ж ти підклала мені цю скриню?! Зізнавайся! — вже й ладна накинутися на білявку диким няугром, видряпати геть ті блакитні, зухвалі очі…

— Як смієш звинувачувати мене без жодних доказів?! — істерично писнула Віндсміл, відводячи погляд. Чомусь Маїра не сумнівалася, що саме ця стихійниця причетна до злочину.

— Маїро… Заспокойся та повертайся до своєї кімнати, — холодно мовив Рейнвольд. — Вранці все з’ясую, звелю обшукати слуг… Винних покараю…

— Авжеж, «заспокоїли»! — злісно гаркнула Остен. — Вас геть не бентежить, що посягали на моє життя! Якби не мій Вільгельм, я б заснула і енергія темних знищила би мене уві сні! Як же добре, що взяла з собою няугра, схоже, це єдина істота, яка захищатиме мене в цьому маєтку! — закипала вулканом люті. — Я спатиму спокійно лише після того, коли ця… гера Віндсміл забереться звідси геть! — з викликом підняла підборіддя, вказуючи пальцем на заціпенілу Ліскіту. Чомусь Маїрі здалося, що саме цієї миті в зіщулених очах Віндсміл застиг помітний переляк із часткою обурення.

— Я нікуди звідси не поїду, ба більше, посеред ночі! — білявка злісно підібгала губи, граючи жовнами. — Вольді, та як вона сміє… мене звинувачувати?! Ще й виганяти…

— Гера Віндсміл ночуватиме тут, — буркнув похмурий сагрір, нервово здмухуючи з чола мідні пасма. — Ходімо… — кивнув до Ліскіти, яка ледь помітно, проте переможно посміхнулася.

— Гаразд… — процідила крізь зуби неабияк розлючена Маїра. — Гере Довере! — мовила до управителя сталевим тоном. — Звеліть, щоб негайно підготували карету, я повертаюся до свого маєтку! Якщо гер Брайт не хоче подбати про мою безпеку, то я не бажаю тут залишатися! Знаєте, ще хочеться жити! І до темряви ті кристали, нехай гера Віндсміл надалі допомагає вашому господарю, а з мене досить! Піду збирати речі… — злісно хмикнувши, дівчина розвернулася й гордовито покрокувала до своєї кімнати. Почуваючись наляканою, ображеною та приниженою, ледь стримувала гіркі сльози і вже байдуже, що в самій сорочці й босоніж... Хоч в грудях клекотав вулкан, проте емоції відчайдушно стримувала. Даватиме їм волю потім, коли залишиться на самоті.

— Гере Довере, розбудіть кентавра та підготуйте карету, — в коридорі відсторонено залунав голос Рейнвольда, а зловтішна посмішка Ліскіти стала ширшою. Як же легко спекалася тієї Остен, вона мов кістка в горлі…