Глава 7

На сніданок до зали Маїра не з’явилася. Діставшись своїх апартаментів, відразу попросила служницю, щоб принесли наїдки й напої до кімнати, трапезуватиме на самоті. Звісно, не бажала споглядати зверхнє обличчя Рейнвольда, ба більше, розлючену й пихату Ліскіту! Можливо, Віндсміл вже поскаржилася сагріру на те, що вчора Маїра застосувала снодійне заклинання… Байдуже! Нехай та няугра хоч лусне від злоби! Задумливо хмикнувши, юна Остен поклала на підлогу миску зі шматочками м’яса.

— Вільгельме, годі ховатися під кріслом, йди вже їсти, — лагідно мовила до няугра, який завбачливо ховався після вчорашньої витівки. — Насправді ти молодець, розумничок! Гарно помстився тій зміюці за мою зіпсовану сукню…

За годину управитель Довер повідомив, що гера Віндсміл залишила маєток, а гер Брайт чекає на Остен в лабораторії. Звістка про відбуття Ліскіти лише порадувала Маїру, але думки про майбутню зустріч з Брайтом мучили невимовним тягарем із часткою сорому. Знову доведеться споглядати те насуплене парубоче обличчя, зневагу, байдужість… Як же після сумісної ночі зосередитися на формулах та заклинаннях?

Вбравшись в зручну сукню з синього сукна, Маїра попрямувала на перший поверх до магічної скрині, варто надіслати повідомлення до маєтку Остен. За браком часу не стала писати листа. Зрештою, надіслала коротке голосове повідомлення за допомогою кришталевої кульки, з якої адресат і прослухає. Звісно, своїм рідним дала знати, що в неї все гаразд, завзято працює з гером Брайтом над кристалами правди. Зі скрині відразу отримала кілька кульок з повідомленнями від малого Двейна, від брата й Марвелії, також від подруги Айтель, яка захоплено розповідала про свої романтичні пригоди з Герардом Нешвілом. Парубок пообіцяв кохану стихійницю познайомити з батьками, а вона неабияк хвилювалася, оскільки боялася, що знатні Нешвіли можуть не прийняти нетитуловану дівчину.

Хай там як, але рідні голоси заспокоювали Маїру, огортаючи певним умиротворенням, якого саме зараз потребувала душа.  

Коли дівчина, крокуючи довгим коридором, наближалася до дверей лабораторії, гарний настрій після прослуханих повідомлень враз зник. Зрадницьки затремтіли руки, а ноги робилися ватяними. Після ночі любощів соромно дивитися Рейнвольду в очі, ба більше, як же боляче бачити в них призирство й байдужість!

З появою дівчини молодий сагрір навіть не ворухнувся, так і сидів за столом, зосередившись на кристалах. Знічено глипнувши на його спину й пружні м’язи, що проступали крізь тканину шовкової сорочки, Маїра зрадницьки зашарілася зі спогадами про минулу ніч. Нервово кахикнувши, повільно наблизилася до столу.

— Нарешті прийшла, — буркнув Рейнвольд, не відриваючи погляду від кристалів. — Сідай вже, роботи багато… Гера Віндсміл скаржилася, що вчора на неї напав твій няугр, ти ж пообіцяла, що та тварина не завдаватиме прикрощів… — піднявши голову, злісно вирячився на насуплену дівчину. — Ще бодай одна така витівка, звелю повернути ту тварюку до маєтку Остен! Щодо гери Віндсміл… Навіщо ти застосувала снодійне заклинання? — голос огортав кригою. — Я вимагаю, щоб ти з повагою ставилася до моїх гостей, ба більше, до гери Ліскіти! — проймав смарагдовими очиськами, мов голками.

— Мабуть, моєму Вільгельму не сподобалася гера Віндсміл... — підібравши губи, Маїра маскувала за вдаваною стриманістю хвилю гіркоти й обурення. — Мені байдуже до гери Віндсміл, до її присутності у вашому маєтку, — звісно, брехала. — Що ж, Ваша Стихійносте, якщо Вільгельм попрямує додому, то і я з ним поїду! А гера Ліскіта…

— Маїро, мене не хвилює те, що між вами відбулося, ваші чвари… Гера Віндсміл моя гостя, попрошу ставитися до неї з повагою, — тон Брайта огортав холодом. — Розумію, ревнощі… Якщо так, то вгамуй їх, бо минула ніч була випадковістю, ти сама прийшла, я ж не змушував, не силував! Годі вже порожніх балачок, сідай, — нервово кивнув на крісло поруч, здмухуючи з чола кучері. — Я визначився з потрібними формулами сплетінь, — тицьнув пальцем у вчорашні записи Маїри. — Ось… Згідно з цим сплетінням, вливатимеш магію в кристали, — стримано хмикнувши, підвівся на ноги. — Отож, працюй, — карбованим кроком попрямував з лабораторії, залишаючи дівчину саму.

— Крижаний, твердолобий няугр… — злісно вилаялася Остен, вирячившись на написані нею формули. Зрештою, зосередилася на кристалах і почала вливати в них свою магію. Цей процес доволі довгий, кропіткий. Маїра працювала старанно й напружено, адже будь-яка похибка, незначна помилка могла зіпсувати всі напрацювання.

Рейнвольд до обіду так і не з’явився, наче навмисно уникав Остен. Виконавши його вказівки, стихійниця втомлено підвелася й попрямувала до гостьових апартаментів. Довелося знову трапезувати в кімнаті, господар навіть не покликав до столу, до зали. На щастя, хоч наїдки в маєтку смачні, Маїра завзято хрумкотіла зеленим салатом, з апетитом споживала м’ясне рагу.

По обіді Остен знову навідалася до лабораторії, сагрір звелів написати ще кілька формул сплетінь та щось неустанно бурчав собі під ніс, крокуючи лабораторією взад-вперед. Зрештою, узяв з полиці фоліант і опустився на канапу біля стіни, шукаючи потрібну інформацію для розробки кристалів.

Маїра напружено працювала увесь день. Занурившись в роботу, вже й не зважала на присутність Рейнвольда. Цікавий процес цілковито поглинув дівчину, вона навіть не помітила, що парубок кудись пішов. Споглядаючи останню в переліку формулу, влила потоки магії. Втомлено, полегшено видихнувши, здмухнула з чола шовковистий локон та підвелася з-за столу.

За вікнами день вже змінювався сутінками, Маїра почувалася виснаженою. Покинувши лабораторію, попленталася до своїх апартаментів. Коли знесилено рухнула на ліжко, в двері постукали.

— Геро Остен, — на порозі бовваніла постать управителя. — Сьогодні вечерятимете в своїй кімнаті, так звелів гер Рейнвольд… — на кам’яному обличчі жодних емоцій, як зазвичай. — До маєтку прибула гера Віндсміл, мій господар воліє трапезувати з поважною гостею наодинці…