Глава 6

Крокуючи по килимовій доріжці, юна Остен заразом роздивлялася дивовижні картини-пейзажі, які красувалися на тлі кам’яних стін. В коридорах миготіли лампадки-світильники, десь вдалині відлунювали голоси охоронців. На щастя, нікого не було поруч, ще бракувало небажаних свідків безсоромних вчинків!  

Раптом Маїра зупинилася й напружено завмерла, споглядаючи тендітну, високу постать Ліскіти, яка виринула з-за дверей гостьових апартаментів. Очевидно, білявка збиралася навідатися до Рейнвольда та провести з ним цю ніч! Злісно стиснувши губи, Остен вирішила, що не дозволить за будь-яких обставин, годі вже терпіти ті приниження й зверхність Віндсміл...

— Темрява! Що це?! Геть звідси, чуєш?! — зненацька заверещала Ліскіта, мов навіжена, адже шлях перегородив няугр Вільгельм, який загрозливо засичав, наїжившись вздовж хребта довгими голками. — Та я ж тебе… — нажахана стихійниця простягнула правицю з наміром застосувати руйнівну магію.

— Вільгельме, до мене! — наказово залунав голос Маїри, тварина покірно опустила голки та застигла, з острахом зиркаючи на свою господиню.

— Звідки тут узялася ця істота?! — істерично верескнула налякана Віндсміл, задкуючи в бік своїх апартаментів. — Вольді ненавидить няугрів, як і я! Це ти сюди притягла цю наволоч?! І що ти тут робиш?! Хіба не повинна сидіти в своїй кімнаті? Чому вештаєшся по коридорах?! — люто горлала до заціпенілої з такої несподіванки Остен.

Із проявом агресії Ліскіти, Вільгельм загрозливо настовбурчився й за мить кинувся на біляву стихійницю з оскаженілим шипінням, а вона, гучно зойкнувши, влетіла до кімнати. Поривами магії повітря намагалася зірвати зі своєї шовкової сорочки оскаженілу тварину, яка впивалася гострими пазурами крізь тонку тканину в шкіру. Схоже, Вільгельм вбачав в цій стихійниці ненависного ворога, наче відчував неприязнь своєї господині до неї.  

Стривожена Маїра відразу кинулася слідом за Ліскітою до її гостьових апартаментів у спробі вгамувати пухнастого улюбленця.

— Вільгельме, досить! Негайно облиш геру Віндсіміл! — рішуче, наказово залунав дзвінкий голос Остен, а няугр, дряпаючи сорочку, ковзнув вниз й гепнувся на підлогу. Обдарувавши нажахану Ліскіту злісним гарчанням, неохоче попрямував до ніг застиглої господині. — Йди до нашої кімнати!

Блимнувши бурштиновими очиськами на Маїру, Вільгельм шуснув в коридор, чимдалі від гріха. Сподівався, що любляча господиня не покарає за цю витівку. Зрештою, ховаючи голки в білосніжному хутрі, величаво попрямував до гостьових апартаментів Остен і про всяк випадок заліз під крісло, ховаючись від усіх. Хай там як, але білокосу гостю Рейнвольда не злюбив, наче відчував її ненависть до дорогоцінної господині. Свою Маїру волів захищати навіть ціною власного життя, адже її ворог також і його ворог.

— Ти… Дивися, що ця тварюка зробила зі мною! — у гніві Ліскіта підняла роздерту сорочку, демонструючи подряпини на литці. — Це через тебе! Ти за все заплатиш!

— Вважай, що це маленька помста за мою сукню, яку ти облила на балу гномською смолою! — переможно здійнявши підборіддя, Маїра зловтішно посміхнулася. Геть не шкода пихатої Віндсміл! Через це й не гнівалася на свого Вільгельма, вранці навіть дякуватиме йому шматочками м’яса з місцевої кухні…

— Що, хочеш відібрати в мене Вольді?! Не зумієш, бо ти завше була зубрилою, сірою мишею! Ти хоч бачила себе в дзеркалі?! Непримітна й жалюгідна! Ти геть не приваблюєш Вольді, не розумію, чому ж опинилася в його маєтку! Через магію, через свої знання?! — звісно, Ліскіту мучили заздрощі, бо усвідомлювала, що Рейнвольда приваблювала лише її зовнішність та майстерність у любощах на ложі. Проте Віндсміл завжди звикла отримувати бажане. Сподівалася, що згодом молодий, вродливий сагрір зробить їй пропозицію, Рейнвольду ж пообіцяла, що впливовий батько-альмаїр в подальшому сприятиме його політичній кар’єрі при дворі. Навіть на руку те, що парубок позбавлений почуттів і принципів через прокляття, бо у іншому випадку бігав би за Остен, як колись, на першому курсі під час навчання в академії.

Після образливих слів Ліскіти захмелілу від еля Маїру охопило буревієм невимовної люті, вже й не контролювала свою магію, яка спалахнула блакитними іскрами на кінчиках пальців. Ні, це була остання крапка…  

— Дрімус облівіаторе! — гнівно забринів голос Остен. Потужне снодійне заклинання враз подіяло на оторопілу Віндсміл, яка за мить рухнула поперек ліжка й відразу забулася міцним сном. Отже, спатиме до ранку й цієї ночі вже не дістанеться покоїв Рейнвольда. — Гарної, мирної ніченьки… — процідила крізь зуби Маїра та з переможною посмішкою вислизнула з гостьових апартаментів Ліскіти у тьмяний коридор.

Кімната сагріра Брайта розташовувалася неподалік, дівчина вже заздалегідь дізналася в слуг, де саме. Кутаючись в халат, вона боязко зупинилася біля широких дерев’яних дверей, оздоблених різьбленими орнаментами з позолотою. Навіжено калатаючи в грудях, серденько відлунювало пульсацією в скронях, проте випитий ель надавав непохитної рішучості… Якщо вже зважилася, варто довести справу до кінця.

Тремтячою рукою Маїра прочинила двері. Можливо, безсоромна Ліскіта також з’являлася до Вольді без попередження…

На щастя, в тьмяних апартаментах парубка мерехтів лише поодинокий світильник на тумбі й Рейнвольд відразу не міг побачити, хто саме увійшов. Саме цієї миті він величаво розвалився на ліжку в самих лляних штанах, на тлі оголеного торсу іскрили відблиски світильника, сплутані кучері сяяли міддю, спадаючи на обличчя. Схоже, Рейнвольд вже чекав на появу вродливої білявки, охоплений передчуттям жаданої втіхи.

— Ходи-но до мене, Ліскіто… — хрипко промурмотів, підводячись на ліжку. Звісно, це «Ліскіто» неприємно дряпнуло Маїру, проте дівчина повільно наблизилася до широкого ложа, над яким височів оксамитовий балдахін. Не зволікаючи, у прояві бажання Рейнвольд рвучко схопив дівчину й поваливши на ліжко горілиць, накинувся жагучим цілунком на її пухкі вуста.