Глава 5

Лабораторія Рейнвольда являла собою дві просторі кімнати, сполучені аркою-переходом. Навіть вдень ці приміщення освітлювали численні світильники-свічки, які сяяли у кованих настінних канделябрах. Біля вікна височіли широкі стелажі з фоліантами, а вздовж однієї зі стін простягався дерев’яний, довгий стіл, на якому посеред розкиданих рукописів з формулами виблискувало два прозорих кристала, що мали вигляд пірамідок заввишки з людську долоню. Напружено застигши у кріслі, сидячий за столом Рейнвольд бурмотів якісь складні заклинання, на кінчиках його пальців спалахували золотисті відблиски магії вогню.

З появою дівчини молодий сагрір замовк та повільно підвівся, побіжно окинувши тендітну постать Маїри байдужим поглядом.

— Нарешті… На щастя, не довелося чекати вічність, бо дівчата люблять довго чепуритися, — підсунув до столу невеликий стілець. — Сідай-но поруч… Бачиш ці кристали? Кілька днів тому привезли з Двергленда, витесані з рідкісної гірської породи підземного королівства гномів… — Рейнвольд благоговійно кивнув на кристали, а Маїра мовчки опустилася на стілець, поклала на стіл принесені рукописи й кілька фоліантів. — Бачу, готова до праці… Гаразд, робитимеш те, що скажу, — умостившись в кріслі, парубок простягнув їй чистий пергамент. — Занотуєш кілька формул сплетінь потоків, керуючись заклинаннями створення. Коли я визначуся з потрібним для справи сплетінням, активуєш його за допомогою своєї магії та спрямуєш потоки в ці кристали, — голос Рейнвольда відлунював владно, наказово. Маїра мимоволі почувалася так, наче перебуває на практичних заняттях в академії і перед нею не звичний Вольді, а суворий викладач.

— Гаразд, — нервово кивнувши, розгорнула свій записник та почала занотовувати на пергаменті необхідні формули.

— Працюватимемо по черзі. Після вливання в кристали твоєї енергії води я додаватиму свою магію вогню… Гадаю, за тиждень впораємося, якщо все робитимемо правильно, — Рейнвольд задумливо зіщулився й почесав потилицю. — Потім випробую кристали на слугах, аж самому цікаво, чи брехатимуть, чи казатимуть правду… — охоплений жагою науки й передчуттям важливого винаходу, аж посміхнувся. — Працюватимемо відразу над двома кристалами, один для Її Величності, а інший залишу собі… Звісно, нагороду від королеви отримаєш і ти, як моя помічниця…

— Вольді, я…

— І не називай мене «Вольді», це дратує! Звертайся до мене «гере Рейнвольд»! — злісно буркнув молодий сагрір. — Ба більше, перед слугами…

— Гаразд, Ваша Стихійносте, — уїдливо мовила Маїра, підкреслюючи звернення згідно з титулом. Після такого зауваження в серці здійнялася хвиля образи, невже те прокляття зробило парубка честолюбним? Геть не впізнавала того колишнього привітного, лагідного Вольді! Саме цієї миті споглядала черствого, чванливого стихійника, якого цікавлять лише наукові досягнення, цілковито поглинаючи розум.

— Вечеря за кілька годин, часу для роботи достатньо… А я поки експериментуватиму з магією вогню, вчора знайшов в довіднику цікаві заклинання, — схилившись над столом, Рейнвольд обхопив долонями один з кристалів та почав в нього вливати сплетіння золотистих потоків. — Маїро, наша праця складна, кропітка, проте результат неабияк порадує Її та Його Величність…

— Авжеж… — стихійниця важко зітхнула у відповідь. Хоч як не намагалася зосередитися на складних формулах, але розмова з Марвелією не давала спокою. Можливо, варто спробувати бодай якось спокусити Рейнвольда й провести ритуал з прядками? Ще й ту парубочу прядку треба непомітно зрізати… Гаразд, метикуватиме над цим після вечері й на самоті, а зараз писатиме формули, чимало тих клятих формул!

Зрештою, Маїра поринула в роботу. Лише інколи відволікалася й крадькома зиркала на сидячого поруч парубка, на його гордий профіль, насуплені брови, мідні пасма, застиглий на кристалах погляд... Покровителько, чому ж той Вольді такий вродливий? Тобто, гер Ренвольд… Ні, Ваша Стихійносте! Навмисно завжди звертатиметься згідно з титулом, нехай радується, тішить свою гординю!

— Ваша Стихійносте, я втомилася… — після кількох годин напруженої праці Маїра, зрештою, відсунула пергамент з написаними формулами. — Також зголодніла… Коли вже вечеря?

— Вечеря… — пробелькотів Рейнвольд, неохоче відриваючись від роботи. Побіжно зиркнув на настінний годинник, обрамлений позолотою. — Так, вже час слугам накривати на стіл…

Опинившись в гостьових апартаментах, Маїра відразу кинулася перевдягатися. Під час вечірньої трапези воліла сяяти вродою, яку лише підкреслювала узята з рідного маєтку сукня з рожевого атласу з глибоким декольте. Хоч не любила корсети, проте вирішила похизуватися стрункою талією й навіть покликала служницю, щоб допомогла затягнути той корсет. Коси дівчина розпустила, на обличчя нанесла легкий макіяж. Червоний блиск спокусливо сяяв на пухких губках, схожими на стиглі вишні. Нехай Вольді бачить її такою, чарівною, жіночною, вродливою…

Наближаючись до зали тьмяними коридорами, неабияк напружена Маїра показово підняла підборіддя, а серце зрадницьки тьохкало в грудях… Так, не думати про Вольді, якого побачить за мить! Мимохідь пригадала Вільгельма, няугр щойно отримав ласощі й залишився в кімнаті…

Судорожно видихнувши, схвильована дівчина граційно увійшла до зали й за мить застигла, мов кам’яна. За накритим столом навпроти урочисто вбраного Рейнвольда величаво умостилася в кріслі Ліскіта й щось грайливо мурмотіла до сагріра, обдаровуючи відвертим, спокусливим поглядом сапфірових очей.

— В… вітаю… — процідила Маїра крізь зуби, приховуючи розгубленість і гіркоту за вдаваною байдужістю. Та чи байдуже їй насправді? Серце болісно здригнулося й заклякло, за мить вогняною хвилею здіймався гнів з присмаком відчаю несамовитої образи...

— А… Геро Остен… — іронічно посміхнувшись, Рейнвольд побіжно глипнув на прибулу дівчину та подумки зауважив, що ця магиня не поступається вродою Ліскіті, його погляд на кілька секунд зупинився на глибокому декольте… І чому ж вирядилася, мов на свято? Навіщо вбралася в таку відверту сукню? Навіть на випускному балу приховувала свої принади й вбрання було більш закритим. — Сідайте вже за стіл, — нервово кахикнувши, перевів погляд на оторопілу геру Віндсміл. — Вибачайте, не попередив… Гера Остен трапезуватиме з нами, — не схоже, щоб виправдовувався перед білявою стихійницею, промовляючи зверхньо. — Вона допомагає мені працювати над кристалами правди…