Глава 4

Ніч в Маїри видалася безсонною, у передчутті зустрічі з Рейнвольдом хаотично снували думки, також геть не давали спокою слова Марвелії… Чи варто переступити через свою гордість та принципи задля того, щоб позбавити коханого ненависного прокляття? Навіть гадки не мала, як саме спокусити парубка, якого геть не приваблює! Проте уява зрадницьки вимальовувала, як той стихійник торкається її тіла, пестить цілунками й на шкірі враз проступали сироти, огортало трепетом із дрібними мурашками… Хай там як, але бажала цього єднання. Звісно, болем шматувала холодна байдужість Рейнвольда та його зацікавленість білявкою Ліскітою…

Зрештою, дівчина загасила магічний світильник й пробурмотівши кілька снодійних заклинань, забулася міцним сном. На широкому ліжку поверх ковдри, як зазвичай, умостився білий няугр Вільгельм, якого Маїра прихистила багато років тому. Блимаючи в темряві кімнати бурштиновими очима, ретельно охороняв сон дорогоцінної господині.

Літній теплий ранок вітав золотистими променями світила та дзвінким щебетанням птахів. Розплющивши повіки, Маїра відразу схопилася з ліжка та попрямувала до суміжної кімнати-купальні. Незабаром сніданок, варто привести себе до ладу. Дівчина вбралася в довгу спідницю з синього сукна, білу блузку й елегантний жакет зі срібними ґудзиками, волосся зібрала в тугий хвіст. Раптом в двері постукали й на порозі з’явилася пишнотіла управителька Маргарита.

— Доброго ранку, геро Маїро, — склавши руки на грудях, глипнула на дівчину з-під густих, рудих брів. — Щойно прибув гонець з маєтку Брайта, гер Рейнвольд прислав за вами карету. Той слуга-гонець каже, що його вельмишановний господар очікує на вас…

— Як… Рейнвольд навіть не попередив, не надіслав жодного повідомлення! — нервово хмикнувши, Маїра розгублено вирячилася на управительку, проте серденько мимоволі затріпотіло пташкою. — Так швидко… Мені ж знадобиться час, щоб зібратися! Також Вільгельм поїде зі мною, — кивнула на пухнастого няугра, який з появою управительки відразу зістрибнув з ліжка та насторожено настовбурчив гострі вуха зі сріблястими китицями.

— Насамперед, вам треба поснідати, а потім вже збиратиметеся, — строго мовила турботлива Маргарита, яка опікувалася дівчиною, мов рідною донькою. Маїра втратила матір, коли ще була немовлям, батька Вольфреда Остена ув’язнили довічно за державну зраду. На щастя, старший брат Варден віддано служив королівству та своїми вчинками вибілив репутацію Остенів і успадкував титул альмаїра.

Під час ранкової трапези Маїра сиділа за столом, мов на голках, із думкою про майбутню подорож та зустріч з Рейнвольдом геть зник апетит, проте змусила себе з’їсти зелений салат з дрібними горішками. 

— Не вельми ввічливо з боку гера Рейнвольда присилати гінця без попередження, — неспішно трапезуючи, Варден невдоволено насупив брови. Неабияк хвилювався за сестру й візит дівчини до маєтку Брайта геть не радував, адже опікуючись сестрою, волів, щоб юна стихійниця завше перебувала під його наглядом, доки незаміжня. — Отож, нехай чекає…

Так швидко Маїра ще ніколи не збиралася. Служниця допомагала пакувати валізу з необхідними речами, а дівчина поспіхом кидала в дорожню торбину потрібні фоліанти й власні рукописи, під час сумісної з Рейнвольдом праці ця цінна інформація знадобиться. В одному з записників сховала пергамент з наданими Марвелією заклинаннями, якими необхідно скористатися під час ритуалу звільнення парубка від прокляття. Хай там як, але дівчина вирішила, що варто спробувати…

Звісно, довічний супутник Вільгельм подорожуватиме з Остен, вона звеліла слугам дати в дорогу шматочки м’яса, щоб її улюбленець не голодував.

Зрештою, стихіниця біля воріт маєтку попрощалася з братом, Марвелією та Двейном, своїм бешкетним й милим племінником. Хлопчик слізно благав, щоб Маїра щодня надсилала повідомлення, оскільки сумуватиме за тіткою.

До маєтку Брайта подорожувати не так вже й довго, близько двох годин. Володіння молодого сагріра розташовувалися на околицях столиці, як і замок Остенів. Коли, зрештою, кентавр рушив з місця, дівоче серденько здригнулося разом зі стукотом коліс, адже попереду омріяна зустріч з коханим, нехай поки і байдужим, відчуженим… Метикуючи над подальшими діями, Маїра геть не зважала на гінця, який розташувався навпроти на м’якому сидінні. На знак привітання лише ввічливо кивнула та занурилася у власні роздуми. Поряд зі своєю господинею величаво умостився няугр Вільгельм, глипаючи на незнайомця жовтими очиськами з продовгуватими, чорними зіницями.

Коли подорож добігла кінця, карета зупинилася біля високих, кованих воріт.

— Приїхали… — слуга Рейнвольда, той самий гонець, відчинив двері карети й галантно простягнувши руку, допоміг дівчині вийти надвір.

З цікавістю озираючись довкола, Маїра споглядала на території маєтку акуратні кущики обабіч алей, неподалік виднівся густий сад, а попереду бовванів кам’яними вежами невеликий замок з арочними вікнами. Ось воно, лігво Рейнвольда! Маїра мимоволі уявила, як тут господарюватиме, проте відразу гнала геть ці думки, із болючим уколом ревнощів пригадала нахабну Ліскіту… Схоже, ця білявка неодноразово тут бувала й ділила ложе з рудокосим сагріром… Ні, не варто про це думати, не слід! Можливо, коли зникне те прокляття, Рейнвольд ще каятиметься, хтозна?

В просторому холі прибулу гостю зустрів худорлявий управитель, маг землі. Цей чоловік був вбраний в строгий, коричневий костюм, темні коси, посріблені сивими прядками, акуратно зачесані назад.

— Вітаю в маєтку Брайт, геро Остен. Я тутешній управитель, гер Довер, — мовив стримано, окинувши юну гостю цупким, вивчаючим поглядом темних очей й за мить невдоволено зіщулився, помітивши Вільгельма, який зачаївся біля ніг господині. — Няугр? Гер Рейнвольд не вельми їх полюбляє… — задумливо насупив чорні брови.

— Вітаю, гере Довере, — хоч Маїра й ввічливо посміхнулася, проте в голосі бриніла непохитна рішучість. Хай там що, не стане розлучатися зі своїм пухнастим улюбленцем! — Це мій Вільгельм, — кивнула на няугра. — Він завжди мене супроводжує, завжди поряд і я…