Глава 3

Опановуючи вируючий гнів, Маїра поглянула на усміхненого Рейнвольда з часткою цікавості. Хай там як, але що вже втрачати?

— Гаразд, я згодна, — рішуче зазирнула в смарагдові плеса парубочих очей. — Сподіваюся, в мене не забракне знань, щоб допомогти тобі…

— У іншому випадку я би до тебе не звернувся, — мовивши задоволено й гордовито, Рейнвольд пригладив правицею мідні кучері. — А заклинання гномів варто було ретельніше вчити, у побуті, як бачиш, потрібні… — глузливо хмикнувши, тицьнув пальцем у велику пляму на дівочому корсеті. — Клінус сервентаре анібус дезапіраде! — за мить гномська смола здійнялася з сукні Маїри в повітря сірими хмаринками й розчинилася. — Так, складне заклинання, я знайшов його в одному з довідників…

— Дійсно, складне… Я би й не запам’ятала, — дівчина здивовано, проте з невимовним полегшенням оглянула своє вже чисте вбрання. Обдарувавши Рейнвольда задумливим поглядом, розвернулася й швидко покрокувала в бік зали.

— А де твоє «дякую»? — іронічно вигнувши брову, парубок переможно дивився їй услід. — Не забувай про нашу домовленість!

Звісно, Маїра не забуде! Впурхнувши до зали, вона відразу зіштовхнулася з Айтель, яка вирушила на пошуки подруги. Захоплена спілкуванням з Герардом, пропустила все на світі й лише з розмов стихіників дізналася, що Маїра постраждала через прикрий випадок з Ліскітою.

— Як твоя сукня?! Та няугра облила тебе гномською смолою?! — Айтель напружено й пильно оглядала вбрання подруги. — Не бачу жодних плям…

— Рейнвольд допоміг, — полегшено зітхаючи, Маїра нервово поправила шовковисті локони.

— Та невже? Твій дорогоцінний Вольді? — Айтель у подиві підняла смоляні, тонкі брови. — Не схоже на нього… Мабуть, не без користі…

— Саме так, — ледь помітно всміхаючись, сіроока стихійниця впевнено покрокувала до бенкетного столу, побіжно гнівно глипнула на заціпенілу біля буфетних столиків Ліскіту. Граючи жовнами, та пихата особа злісно вирячилася на Маїру в чистій сукні й аж зубами заскреготіла, бо не зуміла зіпсувати дівчині свято. — Вольді хоче, щоб я йому допомогла у розробці кристалів правди, — опускаючись в крісло, мовила до Айтель. — Схоже, наша з ним сьогоднішня зустріч не остання… — попри все, подумки зраділа тій пропозиції, в серці зажевріли вогники надії… Можливо, під час сумісних зустрічей зуміє позбавити досі коханого парубка від ненависного прокляття, хтозна?

Протягом вечора чимало стихійників запрошувало Маїру на вале, а Рейнвольд танцював лише з Ліскітою. Звісно, це геть не радувало юну Остен, в серці клекотали болючі ревнощі, але дівчина відчайдушно заспокоювала себе думкою, що поведінка парубка зумовлена прокляттям. Звісно, вродливу Ліскіту він не кохає! Подруга правду каже, цікавість викликають лише її принади… Хай навіть і так, але коли уява  малювала їх обох на ложі, серце Маїри розривалося на шмаття. Вольді… Чужий, крижаний і байдужий. Пестить іншу, хоч і не кохає…

Вже й святкування добігало кінця, стихійники прощалися й прямували надвір до карет. Кутаючись в оздоблений хутром плащ, Маїра з гіркотою глипнула на Рейнвольда з Ліскітою, які сідали в його екіпаж. Схоже, білявка попрямує до парубочого маєтку, не важко здогадатися, чому саме. Звісно, втішатиме його!

«Прокляття Бернарда… Це лише через те прокляття… — юна Остен вкотре вже ледь стримувала непрохані сльози й відчувала, що попереду важка боротьба за серце рудокосого Вольді. — Покровителько… Як же це нестерпно! Він з тією няугрою Віндсміл! Але я поверну тебе, Вольді, присягаюся…» — з цією думкою Маїра прощалася з друзями, а Айтель пообіцяла подрузі, що вранці надсилатиме повідомлення до магічної скрині її домівки.

Зрештою, важко зітхаючи, Остен сіла в карету. За мить кремезний кентавр рушив з місця й попрямував до рідного маєтку дівчини.

+++ 

В родовому маєтку Остен Маїра мешкала разом з братом, альмаїром Варденом, його дружиною Марвелією та їхніми дітьми. Хоч подейкують, що в Вардена Остена кепський характер, проте заради коханої дружини він ладний зірку з неба дістати, вона подарувала альмаїру двох чарівних діточок, сина Двейна й донечку Росану. Молоду господиню Марвелію слуги обожнювали через добре серце і мудрість, а у справах маєтку їй допомагала управителька, літня гера Маргарита.

З дружиною брата в Маїри відразу склалися теплі взаємини, адже Марвелія завше підтримувала дівчину, навіть інколи захищала від суворого Вардена. Звісно, розсудливий альмаїр бажав сестрі лише щастя, торік вони навіть посварилися через Рейнвольда. Парубок походив з бідної родини, ба більше, його батько займався контрабандою! Зважаючи на це, Варден заборонив Маїрі з ним зустрічатися, а Рейнвольду пригрозив, що викине геть з академії та ув’язнить батька за незаконні справи… Зрештою, обставини склалися так, що хоробрий парубок героїчно врятував під час балу в королівському палаці чимало поважних стихійників та здобув прихильність правительки Мілдгарда. І все би було чудово, якби злодій-гном не «нагородив» прокляттям… Відтак Маїра не знала спокою, а Марвелія неабияк бажала їй допомогти.

— Як пройшов вчорашній випускний бал? — поцікавився Варден в задумливої сестри. Саме цієї миті Остени трапезували за столом. Усміхнена Марвелія всадила собі на коліна маленьку Росану й намагалася нагодувати невгамовне дитя солодкою кашею, а донечка кривилося й вперто відвертало голівку.

— Бал? Чудово! — Маїра вдавано посміхнулася, проте не бажала розповідати про прикрий випадок з Ліскітою, щоб не ускладнювати взаємини між Варденом та Віндсмілами. Як відомо, літній батько білявки є поважним альмаїром, радником короля, як і Остен.

— І це все, що хочеш нам розповісти? — Марвелія запитливо поглянула на юну стихійницю, яка ще досі кліпала заспаними очима.

— Ні, Веллі, не все, — збираючись з думками, Маїра хрумкотіла зеленим салатом. — Рейнвольд хоче, щоб я допомогла йому з розробкою кристалів правди! — випалила завзято й відразу напружено глипнула на Вардена, звісно, не те знадобиться його дозвіл.