Глава 2

Денне світило хилилося до обрію, ховаючись за лісами й долинами королівства Мілдгард. З настанням сутінків обабіч вулиць столиці спалахували на довгих стовпах магічні світильники-кульки, а дорогами міста звідусіль прямували запряжені кентаврами карети й підводи, зупиняючись біля кованих воріт академії, яка велично бовваніла численними кам’яними вежами.

Юні стихійники-випускники й викладачі прибували на урочистий випускний бал. Покидаючи карети й підводи, маги поспішно крокували алеями до центральної вежі академії, де розташовувалася окрема зала для різноманітних заходів й святкувань. Ректор Івас залучив чимало слуг і кухарів, які обслуговуватимуть бенкет, в просторому приміщенні вздовж стіни простягалися накриті білосніжними скатертинами столи, які рясніли стравами й напоями. Саме сьогодні на території академії дозволялося споживати рожевий ель. Зазвичай алкоголь тут під суворою забороною, хоча інколи кмітливі студенти примудрялися маскувати пляшки відповідними заклинаннями й непомітно проносити до кімнат, де мешкали під час навчання.

Поспішно крокуючи крізь натовп прибулих магів, Айтель стрімко наблизилася до Маїри й усміхнені дівчата відразу обійнялися.

— Подруго! Ця сукня… вона дивовижна! — відсторонившись, Айтель з невимовним захопленням роздивлялася вродливу Маїру. Як же личила їй пишна сукня з блакитного атласу, оздоблена розсипом дрібних аелітів! Корсет виразно підкреслював струнку талію, на тлі молочної шкіри у глибокому, круглому вирізі вбрання виблискувало вишукане кольє. Шовковисті коси Маїра розпустила, русяві локони спадали на спину й сягали попереку.

— Айтель! А ти в цій сукні, мов королева! — із усміхом на округлих щічках Маїри вигравали маленькі ямочки, сірі очі радо сяяли самоцвітами.

— Як Її Величність? Хочеш сказати, що я така ж товста? — жартома реготнувши, Айтель поправила смоляні коси, зібрані у високу зачіску. Крутнувшись на підборах, продемонструвала подрузі свою кармазинову, пишну сукню, гаптовану золотистими візерунками квітів. Можливо, порівняння й не вельми вдале, бо мілдгардська королева Аглаека була дійсно товстою, любила гарно поїсти!

— Покровителько… Та ти не так мене зрозуміла! — всміхаючись, виправдовувалася Маїра. — Ти струнка, тоненька, мов трісочка! Далеко тобі до нашої пишнотілої королеви, ще їсти і їсти…

— Авжеж, пласка, мов дошка без пишних принад, — підібгавши губи, Айтель зиркнула на свої маленькі груди.

— Та годі вже придиратися до моїх слів! — махнувши рукою, молода Остен схопила подругу за зап’ясток і потягнула в бік накритих столів, де неквапливо розташовувалися прибулі стихійники. Сівши разом, дівчата пошепки обговорювали присутніх, зокрема, дівчачі вбрання.

— Диви-но, як Ліскіта вирядилася… — уїдливо хмикнувши, Айтель показово не дивилася в бік вродливої білявки, яка сиділа неподалік. — Наче не на бал прийшла, а до будинку втіх… Геть безсоромна! Виставила на огляд усі принади, таке враження, що за мить вивалить їх на стіл…

— Подруго… — пирснувши зі сміху, Маїра, зрештою, побіжно глипнула на біляву Ліскіту, юну магиню повітря. Та особа була донькою поважного альмаїра Віндсміла, вона також отримала диплом магині. Під час навчання в академії прославилася своєю пихатістю й зверхністю, а через яскраву вроду мала багато залицяльників.

Граційно опустившись у крісло за стіл, Ліскіта зневажливо окинула присутніх поглядом сапфірових очей. Підібгавши тонкі, нафарбовані губи, нервово обмахувала себе сріблястим віялом. Барвінкова сукня й дійсно здавалася надто відвертою, розшитий аелітами ліф ледь приховував пишні дівочі груди, а білосніжні прямі коси струменіли аж до сідниць. 

— Здається, твій Вольда завітав, — Айтель злегка штурхнула подругу ліктем, Маїра відразу обернулася й глипнула на прибулого рудокосого парубка, який впевненою ходою крокував до столу. Елегантний костюм з чорного оксамиту лише підкреслював його статуру, гаптований золотистими візерунками камзол щільно облягав торс. Хоч і важко назвати Рейнвольда кремезним, проте був високим, статним, а для Маїри найвродливішим у світі стихійником з мідними кучерями та смарагдовими очима…

Стримано вітаючись з присутніми магами, Рейнвольд опустився в крісло поруч з Ліскітою, а та особа відразу обдарувала його чарівною, спокусливою посмішкою.

Розчаровано, гірко зітхнувши, Маїра злісно стиснула губи й опустила голову.

— Схоже, нашого Вольді цікавлять принади Ліскіти, — Айтель наче масла у вогонь підливала. — А що ж іще? Кохати він не вміє, а цікавою співрозмовницею Ліскіту назвати важко… Дивуюся, як вона отримала диплом зі своїми скудними знаннями, звісно, впливовий батечко посприяв…

— Мені геть байдуже до тієї Ліскіти та до її батька! — нервово буркнула Маїра, хоча ревнощі шкрябали іржавими голками. Можливо, вродлива білявка вже й побувала в ліжку Рейнвольда, якось неодноразово про це пліткували дівчата…

Коли в залі залунала приємна мелодія з музичних кристалів, парубки запрошували стихійниць на вале й за кілька хвилин на танцювальному майданчику граційно кружляли пари, до танцю також приєднувалися і викладачі академії, а літній ректор запросив свою дружину.

— Айтель, подаруєш мені вале? — до чорнокосої подруги Маїри наблизився один з випускників, молодий маг землі Герард. Кремезний шатен галантно простягнув руку, Айтель відразу підвелася з-за столу й обдаровуючи його чарівним усміхом, охоче попрямувала на танцювальний майданчик.

Звісно, Маїра лише раділа за подругу, адже той Герард їй давно припав до серця. Він був сином поважного сагріра Нешвіла, проте Айтель нетитулована особа й бідкалася, що батьки парубка не приймуть її за невістку. Схоже, Герарду дівчина подобалася, вже неодноразово запрошував її на побачення.

Зрештою, Маїру на вале запросив худорлявий викладач, гер Райков. Він приязно ставився до здібної учениці, під час танцю встигав захоплено розповідати про новітні розробки кристалів та цікаві прояви магії води. Хоч дівчина йому і ввічливо посміхалася, проте побіжно кидала погляди на Рейнвольда, який кружляв у танці з Ліскітою. Покровителько, як же це нестерпно! Чому ще досі не винайшли заклинання, що позбавляє болючих ревнощів? І як та білявка на нього зиркає! З обожнюванням, захопленням, так показово проймає своїми сапфіровими очима, які Маїра ладна видряпати геть… Проте юна Остен завше поводилася ввічливо й стримано, як і властиво сестрі альмаїра.