Глава 1

— Дипломом мага нагороджується гер Рейнвольд Брайт! — в залі академії гучно й поважно відлунював голос ректора Іваса. Урочисто вбраний чоловік стояв біля трибуни посеред приміщення, а перед ним вишикувалися випускники закладу в довгих, чорних мантіях, на тлі яких виблискували золотисті емблеми Мілдгардської Академії Стихій.

За мить до худорлявого, літнього ректора впевненою ходою наблизився рудокосий юнак. Простягнувши правицю до кришталевої скрині, яка виблискувала на трибуні, гер Івас здійняв у повітря сріблястий пергамент з печаткою закладу й цей важливий документ повільно опустився на парубочі долоні.

— Вітаю, гере Рейнольде! — ректор радо всміхнувся кінчиками тонких губ. — Віднині ви дипломований маг вогню! Сподіваюся, надалі віддано служитимете нашому королівству, а я пишатимуся вашими успіхами та науковими досягненнями!

— Не розчарую вас, гере Івасе, — шанобливо схиливши голову перед ректором, Рейнвольд згорнув сріблястий пергамент та покрокував до вишикуваних стихійників-випускників, які вітали парубка гучними оплесками. Здавалося, швидко минуло три роки важкого навчання, зрештою, маги-студенти дочекалися важливого, доленосного дня вручення дипломів…

— Дипломом магині нагороджується гера Маїра Остен!

Граційно наблизившись до ректора, юна магиня води отримала довгоочікуваний диплом, плеса її сірих очей виблискували невимовною радістю. Полегшено зітхнувши, дівчина поправила попелясто-русяві локони та обдарувала гера Іваса чарівним усміхом.

Після церемонії вручення дипломів ректор виголошував прощальну промову до випускників академії й урочисто привітав з завершенням навчання. Отже, студентські роки позаду, а попереду кожний стихійник торуватиме власний життєвий шлях.

Покидаючи залу, юні маги збиралися у просторому холі й бурхливо вітали одне одного, заразом і обговорювали майбутній випускний бал.

— Маїро! Нарешті всі наші муки позаду! Яка ж я щаслива, що дочекалася диплома магині! Годі й казати, як зрадіють мої батьки! — серед натовпу залунав дзвінкий голос Айтель, подруги Маїри. — Мій батько пообіцяв, що влаштує мене на роботу в королівському саду, адже я магиня землі! А яку саме сукню вдягнеш на бал? Ту блакитну з аелітами, яку замовила в кравчинь чи якусь іншу?

— Мабуть, ту саму, блакитну… — пробурмотівши до подруги, Маїра водночас напружено вдивлялася в натовп стихійників й скрушно зітхнула, коли погляд зупинився на високій постаті Рейнвольда. Оточений, здебільшого, дівчатами, він щось поважно промовляв, гордовито насупивши брови. Колись цей стихійник кохав її, Маїру Остен, проте торік доволі сильний маг, гном Бернард, «нагородив» парубка жахливим прокляттям, яке позбавляло почуттів й зробило серце крижаним. Це була своєрідна помста за те, що Рейнвольд не дозволив гному-злодію захопити владу, вбити правителів королівств й поважних стихійників, які зібралися в королівському палаці на святкування уродин королеви Аглаеки. Тоді відважний парубок ризикував життям й ледь не загинув… Звісно, через цей вчинок неабияк прославився в Мілдгарді, а король дарував простому стихійнику-рятівнику титул сагріра і затишний маєток Брайт біля столиці Нірбург. Відтоді Рейнвольд став знатною особою та йому дозволялося гордо носити прізвище Брайт. Як відомо, назви маєтків також були і прізвищами титулованих магів.   

— Маїро, ти й досі сохнеш за тим черствим Рейнвольдом? — в карих очах Айтель промайнуло щире співчуття. — Хоч подейкують, що він присягнув вірно служити королівству, проте позбавитися прокляття й досі не зумів… Подруго, та він геть байдужий до дівчат! Вже не одне серденько зранив, використовуючи наївних дуреп лише задля втіхи! Диви-но, бігають за ним, мов няугри навесні! Лише Покровительці відомо, скількох вже позбавив невинності…

— Айтель, не ятри мою душу… — стиснувши губи, Маїра ледь стримувала сльози, а тимчасова радість після отримання диплома змінювалася гірким розпачем. — Так, я й досі кохаю його… Колись Рейнвольд відповідав взаємністю, але зараз… — судорожно зітхнула з болем. — Байдужий до мене, як і до інших дівчат… Звісно, усе через те прокляття! Проте дружина мого брата, гера Марвелія, добре знається на магії гномів, вже не вперше пише про це наукову працю… Вона чимало цікавилася і прокляттями гномів та запевняла мене, що є надія позбавити Вольді тієї напасті…

— Авжеж, подруго, ти казала мені про це, — іронічно хитаючи головою, Айтель задумливо примружилася. — Навіть твоя гера Марвелія не всесильна, важко протистояти потужній магії гномів, для мене це взагалі темний ліс… Якось на заняттях поверхнево вже ознайомлювалися з тією клятою магією, а я тоді не впоралася з практичний завданням! Зрештою, створила якесь недолуге сплетіння й випадково пропалила дірку в столі…

— Так, я пам’ятаю той випадок, — Маїра кволо посміхнулася. — Пригадую, що я тоді ледь впоралася з тим сплетінням, хоча формулу вже не пам’ятаю…

— Те завдання успішно виконав лише твій Рейнвольд, зубрило! — Айтель невдоволено скривилася. — А опісля він з нас глузував, пихатий няугр! Мабуть, вважає нас невдахами…

— Подруго, насправді його характер зіпсувало те прокляття, бо справжній Вольді геть не такий, як зараз! — Маїра відчайдушно захищала коханого парубка, оскільки вважала його жертвою Бернарда.

— Люба моя, не смій його виправдовувати! — обурено вигукнула Айтель й діловито схрестила руки на грудях, докірливо глипаючи на знічену подругу темними плесами очей. — Як відомо, він і сам не бажає позбутися того прокляття…

Хоч як прикро, але це правда. Рейнвольд саме зараз вважав, що почуття лише затьмарюють ясний розум, заважають жити та відволікають від науки. У своєму маєтку Брайт зумів облаштувати власну лабораторію, де цілковито поринав в експерименти з кристалами та різноманітними проявами енергій. Власне, навіть королеві пообіцяв, що працюватиме над кристалами правди, які виявляють брехню. Звісно, Її Величність жадала отримати такий кристал та дізнаватися, що насправді думають про неї підданці, також при допиті злочинців ця річ знадобиться й значно полегшить певні розслідування. Отож, після завершення навчання Рейнвольд збирався цілковито зануритися в науку.