Епілог

​Рік по тому...

​Я стояла перед дзеркалом у тій самій спальні, яка колись здавалася мені чужою і холодною. Але сьогодні вона була наповнена світлом і запахом білих півоній. Моя весільна сукня — проста, шовкова, кольору айворі — спадала м’якими хвилями до самої підлоги.

​— Ти неймовірна, — прошепотіла мама, поправляючи мені тонку фату.

​Ми пройшли довгий шлях до цього моменту. Я знайшла в собі сили пробачити її. Не забути, ні, але пробачити. Вона більше не спілкувалася з Ганною Борисівною, а всі гроші, які отримала від Маргарити, віддала у фонд допомоги дітям-сиротам. Це був її спосіб спокути, і я його прийняла.

​— Елло! Елло! Дивись, я теж наречена! — до кімнати залетіла Настя.

Вона виглядала як маленька ельфа у своїй пишній сукні з рожевим бантом. У руках вона тримала кошик із пелюстками троянд, якими мала всипати наш шлях до вівтаря. На її шиї виблискував маленький кулон у формі вовчика — подарунок Марка на день її народження.

​— Ти найкрасивіша наречена у світі, сонечко, — я притягнула її до себе і міцно обійняла.

— Тепер ми точно-преточно одна сім'я? На папері теж? — прошепотіла вона мені у вухо.

— Назавжди, маленька. Назавжди.

​Церемонія відбувалася в нашому саду, під величезним дубом, який ми разом з Марком посадили навесні. Коли я вийшла на доріжку, музика здалася мені шумом крил метеликів. Усі гості — партнери Марка, мої друзі, навіть викладачі з університету — розступилися.

​Але я бачила лише його.

​Марк стояв біля арки. Його чорний смокінг ідеально сидів на його міцній постаті. Коли він побачив мене, його обличчя, яке колись називали «крижаним», освітилося такою ніжною посмішкою, що в мене перехопило подих. У його погляді більше не було тіней минулого чи підозр. Тільки безмежне море кохання.

​Він зробив крок назустріч, не дочекавшись, поки я дійду. Взяв мої руки у свої — гарячі, надійні, рідні.

— Я чекав на тебе все життя, Елло, — тихо сказав він, так, щоб чула лише я. — Навіть коли не знав, що ти існуєш.

​Коли священик запитав про нашу згоду, моє «Так» пролунало впевнено на весь сад. А потім був поцілунок — довгий, солодкий, під гучні оплески та радісний крик Насті, яка підкидала пелюстки троянд вище за свою голову.

​Пізно ввечері...

​Ми сиділи на терасі, загорнуті в один великий плед. Весільний галас ущух, Настя давно заснула, стомлена від танців та солодощів. Марк обіймав мене, поклавши підборіддя мені на плече.

​— Про що думаєш, мій Босе? — усміхнулася я, перебираючи його пальці.

— Про те, що я — найбагатша людина в світі. І справа зовсім не в акціях компанії.

— Навіть так? — я розвернулася в його обіймах. — А якщо я скажу тобі, що через сім місяців ми станемо ще трохи «багатшими»?

​Марк завмер. Його очі розширилися, він дивився на мене так, ніби я щойно відкрила йому таємницю Всесвіту.

— Ти... ти серйозно? Елло?

Я мовчки дістала з кишені маленьку фотографію з УЗД, яку ховала весь вечір.

— У Насті буде братик або сестричка, Марку. Наш спільний початок.

​Він нічого не сказав. Він просто притиснув мене до себе так міцно, ніби хотів сховати від усього світу. Я відчула, як на моє плече впала маленька волога крапля. Мій сильний, незламний Марк плакав від щастя.

​Ми дивилися на зорі, знаючи, що попереду у нас ціле життя. І які б шторми не чекали на нас у майбутньому, ми знали одне: наш берег — це ми самі. І наше кохання, яке почалося з випадкової аварії на дорозі, тепер стало нашою вічністю.

​КІНЕЦЬ.