Глава 15 . Ціна мовчання

Елла : 

Моє серце впало кудись у прірву. Я дивилася на порожнє заднє сидіння, де ще хвилину тому була Настя. Повідомлення на телефоні миготіло, як смертний вирок. «30 секунд».

​Марк щось говорив, він розгортав якісь плани на планшеті, він не бачив... Він не знав, що його світ щойно знову розколовся. А я знала. Якщо я зараз крикну, якщо я скажу йому — викрадач натисне на гачок. Маргарита не жартувала.

​— Марку, мені погано, — видавила я, хапаючись за дверцята. — Мені треба на повітря. Будь ласка, не йди за мною. Просто... дай мені хвилину.

​Я вискочила з машини раніше, ніж він встиг заперечити. Ноги були наче ватяні. Я забігла за ріг будинку моєї матері. Там справді стояло старе таксі з затемненими вікнами. Задня дверцята прочинилися самі собою.

​— Сідай, якщо хочеш, щоб вона жила, — пролунав хрипкий голос Маргарити.

​Я сіла. Салон пахнув дешевим тютюном і тим самим трав’яним чаєм. На передньому сидінні я побачила Настю. Вона була без тями, її голова безсило схилилася набок.

​— Що ви з нею зробили?! — я кинулася до дитини, але Маргарита приставила до мого боку щось гостре. Шприц.

— Просто спить. Поки що. А тепер слухай мене уважно, «племіннице». Твій Марк — не той герой, якого ти собі вигадала. Ганна Борисівна чекає на нас у старому мисливському будиночку. Ти підпишеш папери, що бачила, як Марк бив Валерію. Ти скажеш, що він погрожував тобі. І тоді ви обидві — ти і Настя — отримаєте квиток в один кінець до Європи. З грошима, яких тобі вистачить на десять життів.

​— Я нічого не підпишу! Це брехня! — я намагалася вихопити Настю, але Маргарита лише сильніше притиснула шприц.

— Брехня? А ти запитай свою матір, хто насправді замовив «зникнення» Валерії. Це була не я. Це була Ганна Борисівна. Вона хотіла позбутися непутящої доньки, щоб виховувати ідеальну онуку-спадкоємицю самій. Марк лише заважав. А ти... ти просто ідеальний інструмент. Ти схожа на Валерію, Настя тебе любить. Суд повірить тобі миттєво.

​Машина рушила. Я бачила в заднє скло, як Марк вибіг із машини. Як він зрозумів, що Насті немає. Як він кинувся до свого авто. Але було запізно. Ми зникали в лабіринті вузьких вулиць.

​Мисливський будиночок.

Тут було холодно і темно. Ганна Борисівна чекала нас, сидячи в кріслі біля каміна. Вона виглядала велично, як справжня королева смерті.

— Еллочко, нарешті, — вона навіть не підвелася. — Покладіть дитину на диван. Маргарито, приготуй документи.

​Я стояла перед нею, стискаючи кулаки.

— Ви викрали власну онуку! Ви вбили свою доньку! Як ви можете дивитися мені в очі?

— Валерія була помилкою, — спокійно відповіла стара жінка. — Вона була слабкою. А Настя... Настя — це майбутнє моєї імперії. Марк Демидов — випадкова людина в нашому роду. Він отримав компанію через шлюб, і настав час її повернути. Підписуй, Елло. Або Настя ніколи не прокинеться від цього «сну».

​Я взяла ручку. Моя рука тремтіла. Я подивилася на Настю. Вона була такою маленькою. Якщо я підпишу — я знищу Марка. Якщо не підпишу — я втрачу її.

​Раптом ззовні почувся звук гвинтокрила. Світло потужних прожекторів розрізало темряву вікон. Ганна Борисівна здригнулася.

— Що це?! Маргарито, ти казала, що хвіст чистий!

​Двері будинку злетіли з петель від потужного вибуху. У диму і пилу з’явилася постать. Марк. Він був без бронежилета, лише в сорочці, заплямованій кров’ю — мабуть, того самого охоронця, який намагався його зупинити. У його руках був пістолет, але дивився він не на Ганну Борисівну. Він дивився на мене.

​— Елло, відійди від неї, — сказав він голосом, від якого вібрували стіни.

— Марку, у них шприц! — закричала я.

— Я знаю, — він зробив крок уперед. — Ганно Борисівно, ви зробили помилку. Ви думали, що я не знаю про ваш рахунок на Кайманах? Ви думали, що Маргарита вірна вам?

​Маргарита раптом відступила від мене і... підняла руки.

— Я розповіла йому все, пані Ганно, — прошепотіла вона. — Він запропонував більше. Набагато більше.

​Я застигла. Маргарита зрадила Ганну Борисівну? Марк купив її ще раніше? Тоді все це... викрадення... було частиною його плану, щоб заманити тещу в пастку?

— Ти знав? — я подивилася на Марка з жахом. — Ти знав, що вони заберуть Настю? Ти дозволив їм її викрасти, щоб мати докази проти Ганни?!

​Марк мовчав. Його очі були чорними від болю і провини.

— Я не мав іншого вибору, Елло. Тільки так я міг посадити її назавжди і захистити вас.

— Ти ризикував життям дитини! — я кинула ручку йому під ноги. — Ти нічим не кращий за них!

​Настя раптом розплющила очі. Вона побачила Марка з пістолетом, побачила плачучу мене.

— Тату? Елло? Чому ви сваритеся? Мені страшно...

​У цей момент Ганна Борисівна різко вихопила з кишені маленький пульт.

— Якщо я не отримаю дитину — її не отримає ніхто! Будинок заміновано, Марку. У нас 10 секунд.

​Питання для читачів : 

Що-о-о?! Марк знав про викрадення?! Він використав Настю як приманку? І тепер будинок зараз вибухне! Як ви думаєте, чи зможе Марк врятувати Еллу та доньку? І чи можна йому пробачити таку жорстоку гру? Пишіть ваші теорії, у мене серце вискакує!