Глава 14 . Очі зради

«Любі мої читачі! Бачу, як наша історія росте, і щиро дякую кожному, хто додає книгу до бібліотеки — для мене, як для автора, це наче маленьке свято! 💖

Знаю, що зараз у сюжеті справжній шторм, і, можливо, ви поки що просто спостерігаєте за героями затамувавши подих. Але мені дуже цікаво: як ви думаєте, чи можна пробачити Марку таку таємницю? Або, можливо, Еллі варто було б довіряти лише собі?

Пишіть хоча б декілька слів, ваші думки — це моє натхнення писати далі й робити розділи ще більшими та цікавішими! ✨»

Елла : 

Будинок мого дитинства завжди здавався мені затишним місцем, де пахне ванільним цукром та спокоєм. Але сьогодні, коли машина Марка зупинилася біля знайомої хвіртки, я відчула лише нудоту. Марк хотів піти зі мною, але я зупинила його.

— Я маю зробити це сама, — сказала я, стискаючи в кишені листа Валерії. — Це моя сім'я. Мої скелети в шафі.

​Він лише мовчки кивнув, але я бачила, як його люди розосередилися по периметру. Він не довіряв моїй матері. Тепер і я не знала, чи можу їй довіряти.

​Двері відчинила мама. Вона виглядала як завжди — охайна, у своєму улюбленому фартуху, з теплою посмішкою.

— Еллочко! Сонечко, чому не попередила? Я б пирогів спекла... — вона потягнулася мене обійняти, але я мимоволі зробила крок назад.

​— Чому ти не сказала мені, що Валерія жива? — я випалила це прямо в лоб, не роззуваючись.

Усмішка на її обличчі зів’яла, наче зрізана квітка. Вона застигла, і в цю мить я побачила в її очах не любов, а справжній, липкий страх.

— Про що ти, люба? Валерія... ми ж знаємо, вона зникла п'ять років тому...

— Досить брехати, мамо! — я кинула на стіл роздруківки банківських переказів, які дав мені Марк. — Гроші від Маргарити Степанівни. Щомісяця. П’ять років поспіль! Ти продала власну доньку? Ти тримала її в якійсь клініці, як заручницю, щоб тягнути гроші з Демидова?

​Мама повільно сіла на стілець. Її руки затремтіли.

— Ти не розумієш... — прошепотіла вона. — Валерія була неврівноваженою. Вона б зруйнувала і себе, і Настю, і нас. Маргарита сказала, що так буде краще для всіх. Марк давав гроші на дитину, а Маргарита ділилася з нами, щоб ми мовчали. Ми хотіли тобі кращого життя, Елло! Щоб ти вивчилася, щоб не знала злиднів...

​— Кращого життя на крові моєї сестри? — я закричала, і сльози нарешті бризнули з очей. — Вона померла три дні тому, мамо! Її знайшли в кар’єрі! Її вбили!

​Мама зблідла так, що я злякалася, чи не стане їй зле. Але вона раптом різко підвелася, і її погляд став жорстким, зовсім чужим.

— Вбили? Це Марк тобі сказав? — вона схопила мене за плечі. — Тікай звідти, Елло! Маргарита не просто так тебе туди привела. Вони з Марком грають у гру, де ти — лише пішак. Валерія не померла від хвороби. Вона хотіла повернутися. Вона хотіла розповісти тобі все. І саме тоді вона «зникла» остаточно.

​— Що ти хочеш сказати? — я відштовхнула її руки.

— Марк Демидов не той, за кого себе видає. Ти думаєш, він тебе кохає? Він ненавидить нашу кров! Він забрав Настю, він знищив Валерію, а тепер він тримає тебе поруч, щоб ти не дала свідчень у суді. Йди до Ганни Борисівни. Вона допоможе. Вона має докази, що Марк був у тому кар'єрі в ніч смерті твоєї сестри.

​Я вибігла з дому, не чуючи власних кроків. Світ розколовся навпіл. Мама звинувачує Марка, Марк звинувачує маму та Маргариту. Ганна Борисівна — єдина, хто нібито хоче «врятувати» Настю. Але кому вірити, якщо навіть рідна матір виявилася спільницею шантажистки?

​Я сіла в машину до Марка. Він уважно подивився на моє заплакане обличчя.

— Вона підтвердила? — тихо запитав він.

— Вона сказала, що ти вбив Валерію, — відповіла я, дивлячись йому прямо в очі. — Що ти був у кар'єрі тієї ночі.

​Марк не відвів погляду. Він повільно дістав свій телефон і відкрив галерею. На екрані було відео з реєстратора його машини. Дата — ніч смерті Валерії. На відео він був у своєму кабінеті, з Настею, яка не могла заснути через грозу.

— Я був удома, Елло. І я можу це довести. Але твоя мати... подивися далі.

​Він прокрутив відео з камери зовнішнього спостереження біля його маєтку. На ньому була жінка в темному плащі, яка передавала щось Маргариті через паркан. Жінка обернулася. Це була моя мати.

​— Вони готували це разом, — сказав Марк. — Ганна Борисівна платить твоїй матері, щоб вона налаштувала тебе проти мене. Вони хочуть, щоб ти забрала Настю і привела її прямо до них. А потім... ти станеш їм непотрібною.

​Я закрила обличчя руками.

— Чому? Навіщо це все?

— Бо Настя — єдина спадкоємиця величезного фонду своєї матері, про який я навіть не здогадувався до сьогодні. Валерія була казково багатою, Елло. І її смерть відкриває доступ до цих грошей.

​Раптом мій телефон пискнув. Повідомлення від невідомого номера:

«Якщо хочеш бачити Настю живою, виходь з машини і сідай у таксі, що стоїть за рогом. У тебе 30 секунд. Якщо скажеш Марку — дитина помре».

​Я озирнулася. На задньому сидінні нашої машини, де щойно сиділа Настя з охоронцем... було порожньо. Тільки мій в’язаний вовчик валявся на підлозі. Охоронець лежав непритомний, а двері були прочинені.

​Марк ще не помітив. Він дивився на мене, чекаючи відповіді.

А я розуміла: зараз почнеться найстрашніший розділ мого життя.

​Питання для читачів:

Який жах! Настю викрали прямо з-під носа у Боса! Хто це зробив — Маргарита чи рідна бабуся? І чи зможе Елла врятувати дівчинку, не сказавши Марку правду? Пишіть швидше, бо я сама затамувала подих!